Принц України. Тимур Литовченко

різних переконань. А переконання – це, юний мій друже, річ настільки непроста, що заради торжества своєї правоти людина здатна піти багато на що… дуже навіть багато на що! Аж до злочину включно.

      – Ну-у-у… це вже занадто! – Данило глянув на домашнього наставника скоса, з явною недовірою в очах.

      – Не занадто, на превеликий жаль. От візьми хоч би твій сьогоднішній вчинок: в місті жалобу оголошено, а ти, бачте, в оперу почав збиратися! Знайшов час, нічого собі…

      – Але хіба це злочин – послухати таку прекрасну оперу, як «Енеїда»?!

      – Це, юний мій друже, злочин проти моралі. Ти цілком готовий був вчинити його, і тебе зупинили тільки дві обставини: перш за все, будь-які розваги скасовані в усьому місті, так що навіть при найгарячішому бажанні…

      Блаватний сумно посміхнувся, розвів руками і додав:

      – До того ж, від аморального вчинку тебе зупинили рішучість твоєї матері й вірного челядника. Погодься, якби не ці дві обставини, ти міг би запросто піти проти суспільної моралі, аби в період загальної жалоби задовольнити свій потяг до насолоди музикою – нехай навіть найпатріотичнішою! От бачиш, яка сила людських переконань?

      Данило деякий час напружено обмірковував почуте, потім був змушений знехотя зізнатися:

      – Ну що ж, Никифоре Івановичу, мабуть, ви таки маєте рацію.

      – Я, юний мій друже, не «мабуть» і не «таки» маю рацію. Я «ще й як» маю рацію! Ти просто не замислювався над подібними речами… хоча міг би й замислитися. Ось тобі ще один приклад: чи знаєш ти, який жах трапився в Києві буквально за кілька тижнів до вашого приїзду?

      – Це на Звіринецьких складах боєприпасів?[33]

      – Отже, знаєш, – зітхнув полковник. – Так от, мені все не дає спокою думка: а чи не влаштував хтось весь цей пекельний феєрверк навмисно з однією-єдиною метою – добитися повалення Української держави?!

      – Але!.. Але ж якщо це зроблено навмисно, так скільки ж людей довелося загубити лише для того, щоб…

      Не в силах підшукати потрібні слова, підліток розгублено замовк.

      – Зате як приз – влада над величезною і заможною Україною, яку справедливо називають житницею Європи! Заради цього, мій юний друже, можна піти на будь-який злочин.

      – Оце та-а-ак!.. – Данило дивився в одну точку перед собою витріщеними від напруги очима.

      – До речі, не знаю, чи чув ти про те, що два тижні тому в Єкатеринбурзі більшовики розстріляли всю царську сім’ю разом з кількома наближеними особами?[34] Цілком можливо, батьки не говорили про це, намагаючись вберегти ваші дитячі душі від такого жаху… але це так.

      – Не-е-е… не говорили, – підтвердив гетьманич, в очах якого промайнув непідробний переляк.

      – Так я і думав. Можливо, юний мій друже, мені також не годиться розповідати тобі про подібні, безумовно жахливі речі. Але якщо вже у нас почалася така серйозна розмова, то, як на мене, тобі корисно буде дізнатися, на що можуть піти люди заради захоплення влади. Адже Росія набагато більша і заможніша

33

6 червня (25 травня за ст. ст.) 1918 року внаслідок декількох вибухів на артилерійських складах був практично повністю знищений доволі густонаселений район Києва – Звіринець (див. Хронологічну таблицю). Ретельне слідство дійшло висновку, що причиною трагедії стала необережна поведінка персоналу, що обслуговував склади. Хоча існують і деякі інші версії тієї трагічної події, включно з диверсією, спрямованою на підрив гетьманської влади.

34

Це сталося в ніч з 16 на 17 липня 1918 року (див. Хронологічну таблицю).