Сестра Керрі. Теодор Драйзер

А за душею – нічогісінько!

      Інша річ – молодий Блайфорд, син мильного фабриканта. Він якось пішов провести її додому. Місіс Герствуд саме сиділа з книжкою нагорі в кріслі-качалці і випадково визирнула з вікна.

      – Хто це був із тобою? – запитала вона Джессіку, що ввійшла у кімнату.

      – Та то молодий Блайфорд, мамо.

      – Невже?

      – А що? Він запрошує мене прогулятися з ним у парку, – додала Джессіка, розчервонівшись від швидкого бігу сходами.

      – Гаразд, моя люба, іди, але не надовго, – дозволила мати.

      Вона з цікавістю ще раз визирнула з-за штори, щоб подивитись, як вони ідуть удвох – це було таки приємне видовище, дуже миле.

      От у такій атмосфері Герствуд і жив із року в рік, не замислюючись над цим. Не в його натурі було прагнути чогось кращого, якщо воно не стояло перед очима разючим контрастом. Чого бажати? Він приносив у сім’ю те, що належало, і одержував своє відповідно. Правда, його іноді дратували прояви егоїстичної байдужості, але, з іншого боку, дороге вбрання дружини й дочки додавало гідності і становища в суспільстві, і йому було приємно. Зрештою, він жив переважно життям закладу, де служив. Там проходила більша частина його часу. Повернувшись увечері додому, він потрапляв у затишну обстановку. Страви, за незначним винятком, були цілком прийнятні, – такі, як може зготувати звичайна куховарка. До певної міри його цікавило й те, про що розповідали за обідом син і дочка, які виглядали завжди елегантно. Пихата місіс Герствуд вважала, що вона завжди має особливо вишукано вдягатись, але, на думку Герствуда, це таки краще, ніж одягатись недбало. Ні про який інтим між чоловіком і жінкою вже не могло бути й мови. Але й це не псувало атмосфери. В поглядах дружини не було нічого надзвичайного, до того ж вони так мало спілкувались одне з одним, що в цих розмовах не могло виникнути незгоди. Одне слово, у неї були свої погляди, а в нього – свої. Час від часу він звертав увагу на якусь жінку, молодість, жвавість і дотепність якої становили контраст не на користь його дружині. Однак тимчасове невдоволення, викликане таким зіставленням, врівноважувалося усвідомленням свого становища в суспільстві і властивою йому розсудливістю. Він розумів: ускладнення в сімейному житті може відбитися на його службовому становищі. Власники бару нізащо не потерпіли б скандалу. Посівши таке становище, людина має відзначатися поважними манерами, незаплямованою репутацією і добропорядною родиною. Ось чому Герствуд був дуже обережний у всіх своїх вчинках. І в публічних місцях вечорами чи в неділю з’являвся неодмінно з дружиною, а часом і з дітьми. Він їздив з сім’єю на місцеві курорти або у штат Вісконсин, недалеко від Чикаго, і проводив там кілька днів, тримаючись поважно. Нудьгуючи, відвідував ті місця, які належало, і робив так, як належало. Він знав – це необхідно.

      Коли хтось із його численних знайомих, представників середнього класу і людей грошовитих, потрапляв у якусь халепу, Герствуд тільки осудливо хитав головою. Про такі речі й говорити не варт! Якщо ж про це пліткували серед людей, що вважалися його близькими друзями, він гостро картав подібне:

      – Нехай би робив, що хотів – який