Сестра Керрі. Теодор Драйзер

Як ваша сестра?

      – Дякую, здорова, – промовила Керрі.

      Він пильно подивився на неї.

      – А ви часом не хворіли?

      Керрі сумно кивнула.

      – Яка прикрість! У вас і справді не надто добрий вигляд. Я одразу помітив, що ви зблідли. Що ж ви робили весь цей час?

      – Працювала… – знизала плечима Керрі.

      – Он як? І де ж це?

      Керрі розповіла.

      – «Родс, Моргентау і Скотт»? Так-так, знаю цю фірму. Це на П’ятій авеню, правда? Скупенька компанія. Що примусило вас туди піти?

      – Не могла нічого кращого знайти… – зізналася Керрі.

      – Та це ж просто обурливо! – заявив Друе. – Не слід вам марнувати здоров’я у цих людей. У них майстерня отам за складом, так?

      Керрі кивнула.

      – Це несолідна фірма. Це робота не для вас, ні!

      Він балакав невгаваючи, розпитував Керрі, розповідав про себе. Заодно пояснював, який це гарний ресторан. Аж тут появився офіціант, несучи на величезній таці апетитні страви. За обідом Друе проявив себе у всьому блиску. Він дуже елегантно виглядав за сніжно-білою скатертиною, заставленою срібним посудом, з ножем і виделкою в руках. Коли розрізав м’ясо, його персні так блищали, наче ось-ось спалахнуть. Новісінький костюм приємно облягав його. Він люб’язно простягав руку, щоб подати таріль чи хліб, налити кави. Він накладав Керрі повну тарілку, не перестаючи випромінювати чудовий настрій. Керрі, зігрівшись душею й тілом, незабаром змінилася до невпізнання. Перед Друе вже сиділа ніби зовсім інша дівчина. Що казати, цей чудовий хлопець у новісінькому костюмі зовсім зачарував її.

      Схоже, маленька завойовниця міста сприйняла несподіваний поворот долі на краще. Вона почувалася трошечки ніяково, але обстановка великого залу підбадьорювала. А натовп добре вдягнених людей за вікном справляв таке приємне враження! Ось що значить мати гроші! Як чудово прийти сюди пообідати! Щасливий цей Друе, роз’їжджає повсюдно, гарно вдягається, такий люб’язний і обідає в розкішних ресторанах. Друе справді такий поважний, просто дивно, що він так по-дружньому і з такою увагою ставиться до неї.

      – Отже, ви втратили роботу через хворобу? – співчутливо зітхнув він. – Що ж тепер гадаєте робити?

      – Шукатиму… – невизначено промовила Керрі, і в очах її промайнула згадка про злидні, які переслідуватимуть її невблаганно і невідступно, мов голодний пес.

      – Е ні! – жваво заперечив Друе. – Так не годиться! А ви давно шукаєте?

      – Чотири дні… – зізналась вона.

      – Подумати тільки! – Друе, ніби звертався до якогось уявного співрозмовника. – Ні, все це не для вас! Оті дівчата, – він провів рукою, ніби окреслюючи колом усіх продавщиць і фабричних робітниць, – заробляють копійки. Ви ж не можете існувати на такі кошти?

      Він поводився з Керрі зовсім по-дружньому. Відкинув саму думку про тяжку працю і змінив напрям розмови. Ах, Керрі була така гарненька… Навіть у такому непоказному вбранні було видно, яка в неї гарна фігура. А очі! Великі і наївні очі! Друе вдивлявся у неї, і вона прочитала ці думки в його погляді. Відчула його захоплення, яке так підкреслювалося щедрістю