полюбляв походжати туди й сюди баром – у елегантному костюмі, пошитому в найкращого кравця з імпортного матеріалу, у вишуканому жилеті якого-небудь новітнього фасону; на пальці виблискував перстень з солітером, у галстуку – блакитний діамант; з масивного золотого ланцюжка звисав оригінальний брелок і годинник найновішої марки з гарним візерунком. Він міг кинути: «Привіт, друже!» комусь із сотні акторів, комерсантів, політичних діячів і взагалі відомих у місті людей. Може, цим почасти пояснювався його успіх. Він виробив тонку шкалу приязної люб’язності, що починалася сухим «Добридень» – то на адресу усілякої дрібноти: службовців, які одержували п’ятнадцять доларів на тиждень, але, часто відвідуючи бар, мали честь знати Герствуда, аж до вигуку: «Привіт, друже, як ви почуваєтеся?» Так він звертався до відомих чи багатих осіб, які його знали і були теж приязні з ним. Однак існувала ще одна група відвідувачів, надто багатих чи уславлених. До цих він не насмілювався звертатись фамільярно; з ними він тримався з професійним тактом, із поважною шанобливістю. Це мало завоювати їхню прихильність, не принижуючи притому його власної гідності. Нарешті, було ще кілька завсідників, не заможних, але й не бідних, уже відомих, але ще не славетних, з якими Герствуд просто приятелював. 3 цими завсідниками він розмовляв охоче і на серйозні теми. Любив він також і розважитися іноді: відвідував перегони, театри, спортивні змагання деяких клубів. Він тримав маленький екіпаж; мешкав зі своєю родиною в досить ошатному будинку в Північному районі, неподалік Лінкольн-парку. Коротше кажучи, це був такий собі типовий представник вищих класів Америки, десь на один щабель нижче за грошових тузів.
Герствуд ставився до Друе приязно. Йому імпонувала відкрита чепурність молодика. Хоча Друе був усього лише комівояжер з невеликим стажем, проте його фірма «Бартлет, Каріо і К°» була з-поміж числа процвітаючих. А підприємливий Друе встиг себе там добре зарекомендувати. Герствуд був також знайомий з містером Каріо, час від часу випивав з ним чарку за дружньою бесідою. Молодому Друе властива була риса, що дуже допомагала в спілкуванні, – певне почуття гумору, він умів завжди розповісти щось цікаве при нагоді. З Герствудом він вів розмову про перегони, ділився своїм досвідом на любовному фронті та новинами про торгівлю в містах, де він побував, коротше, був приємним співрозмовником. Сьогодні він був особливо говіркий, бо його звіт фірма прийняла схвально. Він уже підібрав нову партію зразків і намітив маршрут для нової півторамісячної поїздки.
– О, привіт, Чарлі, друже! – привітався Герствуд, коли Друе десь о восьмій ввійшов у зал. – Як справи?
У барі було людно.
Друе щиро посміхнувся, потиснув Герствуду руку, і вони попрямували до стойки.
– Дякую, непогано.
– Ви вже місяця півтора у нас не були. Коли повернулись?
– У п’ятницю, – відповів Друе. – Поїздка вдалася.
– Радий за вас. – Чорні очі Герствуда ніби потепліли,