Батяр з Клепарова. Андрій Аркан

я, знаю, кохана,

      З ким вечорами стоїш,

      З ким ходиш квіти збирати,

      Про кого мрієш та сниш.

      Завтра я візьму револьвер,

      І груди свої прострелю,

      Дай, мила, уста ружові,

      Дай, заки я ще жию.

      2

      Викликало сумнів, чи личило той заклад на Підзамчі, відкритий у приміщенні складу збанкрутілої ткацької фірми «Соломон Рубінштейн і син», посеред інших цехів і варштатів, так гучно називати «дансингом». Дехто вважав, що Зеник під старість геть звар’ював. Ще мало за життя під спідниці ріжні залазив, то ще йому, на старості років – дансинг подавай! Бо сам вже ся сунути туда не годен, то хоч си подивит – як то єнчі баби ниньки ся перекидают!

      Та старий Смага дуже добре знав, що робить. Не так його ті баби турбували, як давня, незгасима пристрасть до живої музики, до того вулканічного чорного джазу, до танґо, самби і фокстроту. Сам Зеник за своє бурхливе життя перепробував усі можливі музичні інструменти і потрохи вмів грати на кожному. Та якась непояснима пристрасть володіти всіма інструментами одразу брала у ньому гору. Він усе своє життя намагався влаштовувати якісь концерти, виступи, збирав батярів грати в джазових оркестрах, сам грав на танцях, весіллях, похоронах, хрестинах, уродинах. Де тільки не звучала музика на Замарстинові, Рогатці чи Клепарові, кожен, хто раптом шукав Зеника Смагу, сміло міг йти туди і знайти його там, бо він там був.

      Зеника любили й шанували, та не всі. Усе своє життя мав він одну проблему – свої його не дуже сприймали і все зиркали на нього підозріло через оту дурнувату, як вони гадали, пристрасть, оте захоплення тим бісівським, прости Господи, джазом! Отими всіма заокеанськими, чужинецькими музичними витребеньками, що й музикою не назвеш!.. Тьху!.. І все намагалися навернути його на українську класику.

      Треба сказати, що вся та неймовірна історія Зеника Смаги, яка фантастичним робом пов’язала його долю з долею ткацької фірми «Соломон Рубінштейн і син», тягнулася вже дуже давно. Сам Зеник ніколи в життю не зміг би взяти той склад у свою власність, якби не щасливий для Зеника і нещасний для родини Рубінштейнів драматичний збіг обставин. Річ у тім, що Зеник дуже добре знав єдиного, безталанного сина Соломона Рубінштейна Самуїла.

      Бідака Самуїл через нещасливу любов до прекрасної і недосяжної Рахілі почав іноді вчащати до однієї дуже славної і не менш сумнівної кнайпи біля Краківського базару. Там вони й познайомилися з Зеником, і якось так дуже швидко заприятелювали, а потім і подружилися. Та так, що Зеник одразу став найріднішим кумплем Самуїла на все життя. Настільки рідним, що Зенику не раз доводилося тягнути п’яного Самуїла на своєму карку до його помешкання і довго потім вислуховувати дошкульні і несправедливі образи, ще й погрози не в міру злих родичів Самуїла віддати Зеника під арешт! За що?… Зеник того ніяк не міг второпати. Він же ж добре зробив для Самуся, принісши його додому.

      Хоч як він не виправдовувався і не намагався роз’яснити ситуацію,