Дім, у котрому заблукав час. Вiкторiя Гранецька

розширити діяльність невеличкого бюро перекладів до туристичної агенції – хай теж невеличкої, і кабінетні перекладачі мусили перекваліфікуватись у досвідчених гідів для знуджених натовпів туристів – кожен у країні, мовою котрої володів. Це дало нагоду побачити трохи світу (за рахунок роботодавця), але такі подорожі зазвичай починались і закінчувались оглядинами урбаністичних принад у супроводі туристичної групи з аматорськими фотоапаратами, тож відчути себе Туром Хейєрдалом[1] ані Богданові, ані решті найманих працівників новоствореної «агенції мандрів» так і не довелося.

      Попри все він любив свою роботу за її відносну стабільність та зарплатню у твердій валюті, любив своє робоче місце біля широкого вікна – темно-брунатний стіл без гострих кутів, заокруглено-овальний. На столі – великий плаский монітор з пляжним краєвидом Сейшелів на заставці, колонки, мишка, клавіатура, стос паперів. Два кактуси – Кеша і Гоша – поглинають негативну енергію. Поряд іконка янгола-охоронця від мами. Лампа над столом – чорна, пластикова, лаконічна. Фотографій на видноті немає, хоч у нижній шухлядці його столу – портрет гарненької рудої дівчини, забраний у сріблясту рамку, – Мира. Якщо вона повернеться, він виставить її фотографію на стіл. І нарешті крісло – велике, темно-шоколадне, на коліщатках, – куплене за власний кошт у меблевій крамниці через дорогу. У ньому Богдан почувається великим босом, але не забуває, що підлеглий. Найкращі перекладачі ніколи й нічого не забувають. Саме за це унікальне вміння його досі не звільнили, хоч шефові вже в печінках сиділи оті Богданові мало не щоденні запізнення. Схоже, він запізниться і цього ранку… Прокидайся, хлопче!

      Богдан здригнувся. То він досі вдома? Зненацька його погляд спіткнувся об старий настінний годинник, з котрого сьогодні ще жодного разу не визирнула зозулька (а мала б робити це щогодини!), і хлопець здивовано відставив убік горнятко вже вистиглої кави. Підвівся. Поволі наблизився до стіни і вдивився у старезний, вицвілий від часу циферблат із колом раніше лискучих, а зараз потемнілих і нечітких цифр. Годинникові стрілки не зрушили з місця. Довкола було так само чверть на шосту.

      Він важко перевів подих. Ну, звісно, проіржавів старий механізм… Треба якось сісти на дозвіллі, розібрати, почистити і змастити його оливою. Чи краще віднести до ремонтної майстерні на сусідній вулиці, бо де його візьмеш, оте дозвілля? Та й копирсатися в нутрощах старезного дзиґаря, успадкованого ще від діда-прадіда, він не мав особливого бажання, хоч і трохи розумівся на годинниковій справі, тож цілком міг полагодити його самотужки. Потім із цим розберуся, вирішив Богдан, зараз треба дізнатися час і поспішати на роботу. Ще й наручний годинник, подарований батьком до випускного, десь запропастився, як на лихо! Нічого, згодом знайдеться…

      Богдан підняв з підлоги дешевого пластикового будильника китайської збірки (завжди купував найдешевші будильники, щоб не шкода

1

 Тур Хейєрдал – норвезький мандрівник та науковець-етнограф, дослідник культури та походження різних народів світу: полінезійців, індіанців, жителів острова Пасхи. Вважається одним із найвідоміших мандрівників та популяризаторів науки ХХ сторіччя. Його книги і наукові гіпотези отримали всесвітнє визнання, а в рідній Норвегії Тура Хейєрдала було названо «людиною тисячоліття».