Легіон Хронос. Юрій Сорока

[1] обладунок візитера був відполірований до стану дзеркального сяйва. Прибулий, сповнивши простір кабінету бряжчанням металу, пройшов до крісла навпроти столу і сів, притримуючи палаш, що висів у нього при боці. Марк Светоній мовчки прослідкував за відвідувачем, очікуючи, що той почне розмову першим. Але чоловік у лицарських латах не поспішав. Він з гуркотом поставив на підлогу біля своєї ноги важкий арме[2] і заходився витирати обличчя та шию хусточкою. Від погляду Марка Светонія не заховалось те, що на шоломі прибулого було кілька вм’ятин і він був вкритий краплинами запеклої крові.

      – Ви потрапили у бійку? – запитав він.

      – І отримав добрячої прочуханки, – спокійно відповів гість. – Так завжди. Спочатку Служба Попередньої Розвідки заспокоює даними про відносний спокій у межах координат операції, а потім ти виявляєш, що опинився у самому центрі грандіозної колотнечі. Цього разу, до речі, було не найгарячіше.

      – Що ви кажете? – хмикнув Марк Светоній. Його забавляла ситуація.

      – Наскільки я пам’ятаю, СПР є підрозділом Преторіанської Гвардії, а отже, підпорядковується безпосередньо вам, друже Геліодор. Кому ж як не вам слідкувати за тим, щоб подібні прикрощі не псували нам життя?

      Прибулий заграв жовнами, але не відповів на шпильку Консула. Натомість підняв ліву руку на рівень очей і натиснув кілька кнопок на браслеті, що його мав на зап’ясті під шкіряним напульсником. Одразу ж прямокутна пластикова панель на столі Марка Светонія освітилась зсередини блакитним сяйвом. Консул поглянув спочатку на неї, потім на Геліодора.

      – Рапорт – це чудово. Але я хотів би почути від вас про все стисло.

      Префект Преторію знизав плечима з виглядом людини, яка не несе відповідальності за безголовість оточуючих.

      – Коротко кажучи, завдання не виконано.

      – Це прикро, друже Префект.

      – Цілковито з вами згоден.

      Марк Светоній зітхнув. Він і справді покладав великі надії на цю операцію. Саме тому відрядив керувати нею командуючого Преторіанською Гвардією особисто. Судячи з усього, не допоміг навіть такий відчайдушний крок.

      – Ви ж знаєте не гірше за мене – нам потрібно знищити цю людину! В іншому випадку наслідки передбачити неможливо!

      – На жаль, існують ситуації, за яких ми безсилі вплинути на хід подій, – холодно зауважив Геліодор.

      – І це ви кажете мені після того як на підготовку операції було втрачено три місяці суб’єктивного часу?

      – Саме так, – Геліодор усім своїм виглядом намагався довести, що Консул не є для нього беззаперечним авторитетом. – І, маю надію, ви згадаєте – ця операція не перша з подібних.

      Марк Светоній спробував взяти себе до рук.

      – Ви маєте рацію. Що ж… Які будуть пропозиції?

      – Боюсь, це ще не все.

      – Прошу?

      – На мою думку, слід очікувати контрнаступу.

      Марк Светоній скочив зі свого місця і забігав по кабінету.

      – Але це неймовірно! Ви приходите до мене, спокійно повідомляєте, що ретельно спланована акція по знищенню КВТП провалилася, а ви досі не знаєте, хто такий цей триклятий Острівецький. Але вам і цього замало!

      – Це не моя провина, друже Консул!

      – Це провина ваших людей, а отже, й ваша! – категорично заперечив Марк Светоній.

      Геліодор мовчки проковтнув докір. Марк Светоній повернувся за стіл. Було помітно, що ситуація його непокоїла, але, будучи людиною прагматичною, Консул швидко опанував себе.

      – Наскільки велика ступінь загрози?

      – Невідомо. На мою думку, вони спробують розшукати просторово-часові координати локації Легіону. Якщо це їм вдасться, про наслідки здогадатись неважко.

      – І наскільки вони близькі до своєї цілі?

      – Надто близькі. В них у полоні двоє моїх офіцерів.

      – Чорт забирай! – не стримався Марк Светоній. – Офіцери Преторіанської Гвардії в полоні у КВТП! Що може бути гіршим?! Адже у них повний доступ до інформації з різноманітними грифами!

      – Мені прикро, але все виглядає саме так.

      Марк Светоній зручніше вмостився у кріслі й забарабанив пальцями по прозорій кришці столу.

      – Хто ці люди?

      – Подружжя Міщенків. Володимир і Галина. З нами три суб’єктивних роки. Працювали під прикриттям у КВТП. Причини провалу мені невідомі, але є підстави сподіватись, що вони витримають тиск варварів і не луснуть. Хіба один нюанс…

      – Який саме?

      – На них можуть натиснути особливо дошкульно. Під час вербування ми припустилися помилки.

      – Я не хочу чути про помилки, Геліодоре! За останній час ви їх накоїли надто багато!

      – Так склалося, і це теж не моя провина, ви знаєте. Я перебуваю на посаді Префекта Преторія лише один суб’єктивний рік.

      Марк Светоній нетерпляче помахав рукою.

      – Добре, добре, досить порожньої балаканини. Розповідайте,

2

 Арме – закритий тип лицарського шолома, що використовувався у Західній Європі з кінця XV до середини XVI століття. Арме вперше було створено в Італії, він мав забрало, що піднімається, а також підборідник, який складався з двох половин.