Королівська обіцянка. Марина и Сергей Дяченко

скинути з корабля в море – принц знову буде вільний. Після Ельвіри вийде заміж Філумена. Їй піднесуть на ніч сонну траву, і вона не прокинеться. Після Філумени настане черга Алісії. І так доти, поки кожна з вас не отримає принца за чоловіка. Все справедливо. Все згідно з Обіця…

      Я не могла більше говорити – мене знову скосило вправо. Зірки, намальовані зсередини на куполі, м’яко мерехтіли. Навколо кружляли золоті іскри – чи то метелики, чи то світляки. От якби гепнутись із такої висоти – мокре місце від мене залишилось би. Ніяка магія не допомогла б…

      Принцеси заговорили всі разом. Їхні голоси спліталися, віддавали луною, до мене долинала мішанина вересків: «Та як вони посмі… Вона бре… Це пра… Я боюся… Вони не посмі…»

      – Вихід один, – я скинула праву руку, ніби закликаючи до уваги (а насправді – щоб не завалитися набік). – Ви сьогодні ж, негайно. Повідомляєте королеві й Королівству. Що більше не чекаєте принців. Що повертаєте обіцянку назад. Вирішуйте швидше.

      Я затріпотіла, як підстрелений горобець. Хотіла спуститися, але замість цього здійнялася ще вище, до самих зірок.

      – Я готова повернути обіцянку, – пролунав раптом голос, якого я раніше не чула. Це була Стелла.

      – Тільки спробуй! – просичала Алісія.

      – Не давай себе залякати, – голос Філумени був незвично тонким, але говорила вона впевнено. – Це обман. Це блеф!

      – Ні! – гаркнула я з-під купола. – Навіть якщо його величність Оберон… виявить шляхетність… Рада магів мого світу зробить усе, як я сказала!

      Ці мої слова виявилися фатальною помилкою.

      Принцеси раптом замовкли. Зі своєї висоти я бачила п’ять піднятих облич.

      – Он воно що… – медовим голосочком проспівала Алісія. – Значить, рада магів твого світу головніша за Оберона?

      – Значить, – підхопила Філумена, – король більше не хазяїн у своїй країні?

      – Прийде рада магів і переконає Оберона, – хмикнула Ортензія. – Хі-хі…

      – Тьху, брехуха! – вигукнула Розіна. – А я повірила!

      Стелла мовчала.

      – Ліно, – я почула напружений голос Гарольда, – спускайся…

      – Слухайте, ви! – я ніяк не хотіла змиритися з поразкою. – Ну що ви вперлися, як віслючки? Ви ж зістаритеся в цьому храмі! Вас же проклянуть геть усі, самі люди після смерті Оберона храм розвалять, а вас прикінчать! Вас же на шматки порвуть!

      – Припини істерику, магу дороги, – з відразою промовила Філумена. – Ніхто не зістариться. Ніхто не помре. Просто ви, могутні маги, відірвете нарешті зади від крісел і відшукаєте те, що обіцяв Оберон. Нам байдуже, звідки ви приведете принців – але ви їх приведете. Це наше останнє слово.

      – Ах, так? – закричала я. – Ну, зачекайте! Я вам дістану принців! Одного – ревнивого, іншого – прищавого, третього… людожера! А четвертого…

      І тут повітря перестало мене тримати, я полетіла вниз – спочатку повільно, повертаючись навколо своєї осі, а потім усе швидше й швидше. Перед очима спершу почервоніло, а потім потемніло. І затихав удалині знущальний регіт принцес.

      Розділ шостий

      Поява