Куркуль. Максим Бутченко

а як зайшов, оратор на кілька секунд замовк.

      – Товариші! Партія визначає норму заготівлі хліба не просто так. Ми зараз живемо на військовому становищі. Усі буржуї проти нас, товариші! Вони прагнуть розірвати нашу країну на клапті, мов хижі звірі. Капіталісти посилають шкідників та вербують куркулів. Щойно було впіймано контрреволюційну групу на чолі з професором Єфремовим, вони мали намір захопити владу в Україні. От тоді б селянство остаточно потрапило в кабалу, на сотні років! Бо ж визнали п’ять мільярдів боргу капіталістам – за землю. І вам, товариші, довелося б виплачувати відсотки та викуп!

      – А нині чим краще? – пролунав голос серед хвиль.

      – Тим, що партія веде нас уперед, аби ми скинули кайдани рабства, скинули ганьбу з себе. Так, треба перетерпіти. А ви як думали? Необхідно, аби не лише керівництво, а й ви теж допомагали нашій перемозі.

      Ще кілька хвилин він розповідав у якнайсвітліших тонах про майбутнє царство рівності й добробуту. Чоловіки вовтузились на місцях, жінки голосно позіхали, чекаючи на наступного оратора, якій мав розповісти про дива радянської науки. Так обіцяв їм Мачула, перед тим як поїхати в злощасний Харків. Федот відшукав очима Петра: той сидів у другій низці, чухав голову, а згодом розгладжував волосся, і здавалось, ніби його ворушить невидимий вітер. Він водив долонею по обличчі, подекуди підводячи руку, немов бажав щось спитати, але одразу опускаючи її, наче шлагбаум. Федот просунувся боком уздовж стіни, трохи ближче до чоловіка, що виступав.

      – Тому, товариші, не втрачайте віри! Не піддавайтеся на провокації, не слухайте панікерів. Наша партія знає, що робить…

      – А ти хоча б сам у це віриш? – раптом гримнув Федот.

      Чоловік-маяк замовк, знайшов очима свого опонента й вилупився на нього.

      – Я вірю. Умирати буду, здихати, а вірити…

      – А знаєш, у що я вірю? У те, що з мене перша повинність – це заготівля хліба, друга – податок, третя – страховка, четверта – самообложеніє, п’ята – позика індустріалізації, шоста – за землеволодіння, тоді…

      – Усе, усе, товариші, – на ноги скочив голова, – наші гості мають відпочити. Подякуємо заступнику з ідеологічної роботи Івану Єгоровичу Горовому. Зараз перед вами виступить комсомолець Костянтин, якій розповість про досягнення радянської науки.

      Чоловіки в світличці загомоніли, зашаруділи, а оратор присів у першу низку, пропустивши на своє місце молодого кучерявого активіста, який збентежено посміхнувся, начебто на іспиті. Федот розвернувся і почав просуватися серед тих, хто стояв біля стіни, вийшов у коридор, а згодом і на вулицю. Свіже морозне повітря дихнуло на нього, колючий вітер ухопив в обійми. Шевченко застебнув кожуха, натягнув шапку й нерішуче самотньо став біля входу. У скронях гуркотіли слова, пульсували в жилах; йому стало зимно й спекотно водночас, захотілося пити. Він відійшов далі до паркана, набрав свіжого снігу та кинув у рот. Крижана маса миттєво почала танути, прохолодна вода затопила ротову