Код да Вінчі. Ден Браун

років Софі могла розгадати кросворд без будь-чиєї допомоги, дідусь навчив її розгадувати англійські кросворди, математичні загадки та шаради. Софі робила це дуже вправно. Врешті-решт завдяки своїй пристрасті Софі зробила кар’єру, ставши дешифрувальницею в поліції.

      Цієї ночі її дід використав простий код, щоб поєднати двох незнайомців: Софі Неве та Роберта Ленґдона.

      Виникає запитання: навіщо?

      На жаль, приголомшений вигляд американця не давав Софі жодної ідеї, для чого її дідусь звів їх.

      Вона знову спитала:

      – Ви з дідом збиралися зустрітися цього вечора. Для чого?

      Ленґдон виглядав направду спантеличеним.

      – Його секретарка зв’язалась, щоб узгодити зустріч, і я не питав для чого, лише подумав, що було б непогано випити з ним після моєї лекції.

      Софі глибоко зітхнула й повела далі.

      – Дідусь зателефонував мені сьогодні вдень і сказав, що він і я у великій небезпеці. Ви щось тут можете пояснити?

      У синіх очах Ленґдона відбилося занепокоєння.

      – Ні, але зважаючи на те, що сталося…

      Софі кивнула. Після подій цієї ночі вона була б цілковитою дурепою, якби не злякалася. Відчувши задуху, вона підійшла до маленького дзеркального віконця в дальньому кінці вбиральні й мовчки визирнула крізь сітку дротів сигналізації, прикріплену до скла. Було доволі високо, не менше сорока футів. Дорога внизу з боку майдану де Каррузель мало не впритул наближалась до будівлі. Софі могла побачити, що, попри пізній час, рух транспорту був інтенсивний і вантажівки стояли на світлофорі, чекаючи дозволу їхати.

      – Не знаю, що й сказати, – мовив Ленґдон, стаючи в неї за спиною. – Мені шкода, але я нічим не можу допомогти.

      Софі обернулась від вікна, відчувши в глибокому голосі Ленґдона щирий жаль. Незважаючи на халепу, в яку втрапив сам, він прагнув допомогти їй. Як дешифрувальниця вона заробляла собі на життя тим, що шукала зміст у начебто безглуздих даних, і сьогодні вона таки розгадала, що Роберт Ленґдон – свідомо чи несвідомо – в якийсь спосіб володів украй потрібною їй інформацією. «Принцесо Софі, знайди Роберта Ленґдона». Ось так прямо її дід звернувся до неї. Їй потрібно обговорити з Ленґдоном багато чого. Багато чого обміркувати, щоб розгадати її таємницю.

      Не відводячи очей від нього, вона сказала:

      – Безу Фаш будь-якої миті може заарештувати вас. Я можу без проблем вийти з музею. Але ми маємо діяти разом.

      Очі Ленґдона розширились.

      – Ви хочете, щоб я втік?

      – Зараз це для вас буде найрозумніше. Можна провести у в’язниці багато тижнів, чекаючи, поки французька поліція та посольство США домовлятимуться, які суди розглядатимуть ваш випадок. А можна піти звідси до вашого посольства, і ваш уряд має захистити вас, а ми з вами тим часом доведемо, що ви не причетні до цього вбивства.

      Однак було видно, що Ленґдона це зовсім не переконало.

      – Але ж у Фаша на кожному виході озброєні охоронці! І якщо ми втечемо і нас усе-таки не підстрелять, ми цією втечею підтвердимо,