Учень архітектора. Элиф Шафак

сестрою хліб. – Я лише на кілька днів.

      – Хто знає, чи довгий буде шлях, чи короткий. Цього ранку я себе питала: коли б мама була жива, що б вона тобі порадила? Я молилася, щоби Бог підказав мені відповідь, але не почула нічого…

      Джахан не підводив голови. Він теж хотів знати, що б йому сказала мати, якби була жива. Він визирнув у двір і побачив слона, який так і сяяв усіма барвами веселки. Селяни розмалювали йому хобот яскравими фарбами, оздобили його попону блискітками. І коли хлопчик подивився на це, з його вуст злетіли слова:

      – Будь добрий до тварини і до слабких – ось що вона б сказала.

      Темні печальні очі сестри тепер заблищали:

      – Правильно! Хоч що ти робиш, сказала б вона, не ображай нікого та не давай себе образити. Не будь ні кривдником, ні скривдженим.

      Хмари над портом Ґоа котилися олив’яним небом під тим попутним вітром, на який моряки чекали кілька днів. Якір було піднято, вітрила напнуто, а за борт полетіли старі та подерті штани – аби прогнати невдачу. Ґураб убрався у вишивану куртку кольору сухого листя. Порівняно із Джаханом, загорнутим у лахміття, він виглядав просто як магараджа. Ґураб зміряв хлопчика сердитим поглядом і промовив:

      – Пора тобі вже забратися з корабля. Ти тут більше не потрібен.

      – Доки не відпливете, я нікуди не піду.

      – Ах ти шмаркач! – вигукнув Ґураб.

      Джахан штовхнув його. Ґураб, який такого не очікував, упав і забруднив куртку. Він підвівся й просичав:

      – Зараз уб’ю!

      Джахан легко ухилявся від ударів: захищатися він навчився ще з дядьком, котрий зараз, посміхаючись, спостерігав за бійкою. Вищий і старший Ґураб міг би добре нам’яти боки Джаханові, та не зробив цього. Він бачив у очах малого селюка шаленство, якусь крихку відчайдушність. Для Ґураба Чота – це просто слон, один із багатьох. А для Джахана він був особливий – його найближчий друг, його молочний брат.

      – Щоб тебе чума взяла, – сплюнув Ґураб, але махати кулаками припинив.

      Джахан, ще тремтячи, підійшов до Чоти. Він став поряд зі слоном, і печаль у його серці ще більше поглибилася. Він сказав:

      – Прощавай, брате.

      Слон, тепер уже закутий, помахав хоботом.

      – Тобі буде там добре. Султан тобі зрадіє, а султанша тебе любитиме всією душею, слово честі.

      І з цими словами хлопчик пішов, витираючи сльози, але далеко відійти він не міг. Не задумуючись над своїм вчинком, він сховався за мур і зачаївся. За мить Ґураб повернувся, почистивши куртку. Упевнений, що позбувся суперника, він буркнув:

      – Ну що, звірюко. Тепер тут є тільки ти і я. Не будеш мене слухатися – я тебе голодом заморю!

      Завести слона на корабель було завданням непростим. Чота на клітку навіть не глянув.

      Коли прийшов час, Ґураб наказав слонові йти – той пустив ці слова повз вуха. Ґураб ударив слона ціпком. Чота не зрушив із місця. Ґураб знову його вдарив. Тривожні думки крутилися у голові Джахана. Якщо він довірить свого молочного брата цій потворі, то слон до Османського