Асистент. Тесс Ґеррітсен

Він приносив свої темні фантазії та скальпелі, інструменти для проведення кривавих ритуалів. А жертви були при тямі, вони відчували кожен дотик леза. Вона подивилася на нічну сорочку, і перед очима постало обличчя Хірурга – звичайнісіньке, цілком банальне, яке вона все ще бачила в кошмарах.

      «Але тут попрацював не Воррен Гойт. Його надійно замкнули в такому місці, з якого він не може вирватися. Я точно знаю, адже сама запроторила туди цю падлюку».

      – У «Бостон Ґлоуб» не оминули жодної фізіологічної подробиці, – сказав Корсак. – Ваш убивця засвітився навіть на сторінках «Нью-Йорк Таймс». А тепер хтось відтворює його дії.

      – Ні, він працює по-іншому. Він зробив таке, чого ніколи не робив Гойт. Витягнув це подружжя зі спальні до іншої кімнати. Посадив чоловіка на підлогу й перерізав йому горлянку. Схоже на страту або елемент ритуалу. І ще жінка. Він убиває чоловіка, але що він робить з його дружиною?

      Ріццолі замовкла, пригадавши скалку порцеляни на підлозі. Розбита чашка. Її раптом скувало холодом від здогадки.

      Вона мовчки вийшла зі спальні й повернулася до вітальні. Подивилася на стіну, біля якої сидів доктор Їґер, потім на підлогу, а тоді почала ходити кімнатою, описуючи щоразу більші кола і вивчаючи краплі крові на дерев’яній поверхні.

      – Ріццолі?

      Вона повернулася до вікна і примружилася від сонця.

      – Тут надто багато світла і скла, – відповіла вона. – Ми не можемо все як слід оглянути. Доведеться повернутися ввечері.

      – Думаєте застосувати ультрафіолет?

      – Інакше ми не побачимо.

      – Чого не побачимо?

      Ріццолі стала спиною до стіни.

      – Доктор Їґер помирав, сидячи он там. Наш невідомий убивця витягнув його зі спальні, посадив біля стінки, так щоб він дивився на середину кімнати.

      – Ну, так.

      – Навіщо він його тут посадив? Навіщо увесь цей клопіт перед тим, як убити жертву? Мала бути причина.

      – Яка причина?

      – Убивця посадив Їґера тут, щоб він на щось дивився. Щоб бачив, що відбувається в цій кімнаті.

      На обличчі Корсака промайнув страх – він нарешті зрозумів. І подивився на стіну, біля якої сидів доктор Їґер – глядач у театрі жаху.

      – Господи, – мовив він. – Місіс Їґер.

      2

      Ріццолі купила піцу в магазині готових страв і відкопала на дні холодильника древній жмуток салату. Вона повідривала коричневі листочки і дісталася до тих, які умовно можна було назвати їстівними. Цей зів’ялий неапетитний салат вона їла з почуття обов’язку, а не для задоволення. Ріццолі не мала часу на задоволення і їла лише для того, щоб підживитися, – на неї чекала вечірня робота, якої хотілося уникнути.

      Трохи пожувавши, вона відштовхнула тарілку й подивилася на яскраво-червоні плями томатного соусу. «Кошмари наздоганяють, – подумала вона. – Ти вважаєш себе захищеною, достатньо сильною і відстороненою, щоб жити з кошмарами. Ти вмієш грати роль і дурити всіх. Але ці обличчя лишаються з тобою. Очі мертвих».

      Ґейл Їґер теж серед них?

      Ріццолі подивилася на