Полонез для мера. Тетяна Ковтун

хотів відмовчатися, але нагадування про дружину його зачепило.

      Він уточнив:

      – Не я пішов, мене «пішли». Через Олега…

      Підла Аська, давня подруга дружини, хотіла підштовхнути співрозмовника на дальшу відвертість.

      – Не вірю! Такий мент, як ти, може скрутити будь-якого злодія, а не те, що якогось сопляка з пайкою в кишені….

      Верес глипнув на колишню однокурсницю і бовкнув похмуро:

      – Не мій він… син. У тім-то й справа.

      Ася це знала.

      Генерал зі своєю приятелькою ще довго роззиралися на всі боки, підходили до скель, торували притрушені листям стежки, поки не зупинилися біля полеглої сосни, чий стовбур можна було використати замість тимчасового столика. З Вересового рюкзака визирнули бутерброди, з Асиного – апетитні пиріжки.

      – З м’ясом, – сказала вона. – А ці із сиром.

      Такого смачного наїдку Сашко давно не мав.

      – А признайся, колись усі ми – ти, Рустем, Тамара, Антоніна, я – були непоганою командою, – знову ятрила Вересову душу Аська. – Пам’ятаєш, як ми мріяли побудувати фонтани? Кожен – свій, казковий, неповторний. Ми вважали себе майбутніми зодчими, особливо ти, тому що перед тим закінчив художню школу. Носився з ескізами, ходив на етюди…

      – Так… Тільки Томці забракло терпцю робити креслення, перейшла в торговельне училище. А мені, можливо, колись знадобляться ті ескізи і креслення.

      – Ти думаєш? – жінка проникливо, як це вміла тільки вона, чиркнула очима.

      – Життя непередбачуване…

      – Боїшся, що станеш аутсайдером?

      Ася знала, що з якогось часу її приятель почувався непевно у високих службових кабінетах. Крім усього іншого, в його життєписі наближався термін, коли міліціонерів зазвичай відправляють у запас. Знаменитий детектив, красень, освічена і сучасна людина… Можливо, хтось і виявив би бажання назавжди позбутися генерала, відібравши у нього улюблену роботу. Шкода, якщо таке станеться, – подумала Вуїч. Маючи чималі достоїнства і заслуги, досягаєш певного рубікону: ти у розквіті життя, на піку можливостей, а тебе відправляють униз, щоб ти казна-де подівся, на пенсію, де втрачаєш відчуття власної ваги і навіть часу. Хоча трапляється й навпаки – значно підвищують по кар’єрній драбині. А чому б і ні? Ася була переконана, що генерал Верес міг легко скласти конкуренцію навіть чинному міністру, під яким захиталося крісло.

      – Моя репутація відома, анкету вивчено уздовж і впоперек. А від долі не втечеш. Починав навчання як небіж репресованого, одружився по-дурному на нелюбій у двадцять один рік, потім усиновив дитину, яка зіпсувала мені кілька років життя…

      – Але ж було кохання, – сказала Ася.

      Олександр скрушно хитнув головою. Вони обидва як ніхто добре знали початок цієї історії.

      ….Одна з сестер Бобрових, білявка Антоніна, була простішою, а от старша на рік чорнява Томка ставилася до всіх з погордою, і це тим сильніше роздражнювало Сашка. Він знемагав від кохання і терзався думкою про те, що старша сестра могла б стати його трофеєм на святі молодості, але чи