Моя неймовірна подруга. Елена Ферранте

в те, що вона моя найкраща подруга. Натомість синьйора Пелузо була мені дуже симпатичною. Вона працювала на тютюновій фабриці, але вже протягом кількох місяців була безробітною, тому завжди була вдома. Вона не була ані хорошою, ані поганою, просто була веселою людиною, товстою, з великими грудьми, з рум’яними щоками, хоча в неї було мало грошей, вона завжди знаходила щось хороше, щоб мені подарувати. Її ж чоловік здавався мені трохи тихішим. Тепер він працював офіціантом в піцерії та намагався не ходити в бар Солара, щоб не програвати в карти невеликі гроші, що він заробляв.

      Одного ранку ми були в їдальні, щоб пограти в шашки, я та Кармела проти Ліли. Ми сиділи за столом, ми з одного боку, вона з іншого. Позаду Ліли та позаду мене й Кармели були ідентичні меблі з дзеркалами. Вони були з темного дерева й обрамлені сувоями. Я дивилася на нас трьох, віддзеркаленню не було кінця, я не могла зосередитися, тому що мені не подобалися наші зображення чи тому що мене дратували крики Альфредо Пелузо, який в той день був дуже нервовим і лаявся зі своєю дружиною Джузеппіною.

      У якийсь момент постукали в двері й сеньйора Пелузо пішла відчиняти. Крики, зойки. Ми всі разом виглянули в коридорі й побачили карабінерів, яких ми дуже боялися. Карабінері схопили Альфредо та потягли його на вулицю. Він розмахував руками, кричав, називав імена дітей, Пасквале, Кармела, Чіро, Іммаколата, він чіплявся за меблі, зроблені власноруч, за стільці, клявся Джузеппіні, що він не вбивав дона Акілле, що він невинний. Кармела відчайдушно плакала, плакали всі, я також плакала. Ліла – ні. У неї був погляд, як декілька років тому, коли вона дивилася на Меліну, але з деякою різницею: тепер, щоб залишатися спокійною, вона начебто була в русі разом з Альфредо Пелузо, який хрипко кричав «а-а-а-а».

      Це була найжахливіша з подій, свідками яких ми були протягом нашого дитинства, що справила на мене велике враження. Ліла турбувалася про Кармелу, втішала. Вона сказала їй, що коли це дійсно був її батько, то він зробив добре, щоб вбив дона Акілле, але, на її думку, це був не він: він напевно невинний, і незабаром його випустять з в’язниці. Вони безперервно шепотілися, відходячи далі від мене, щоб я нічого не почула.

      Юнiсть

      Історія черевиків

      1

      31 грудня 1958 року з Лілою трапився перший випадок розмиття. Це не мій термін, його завжди використовувала вона, підсилюючи звичайне значення слова. Вона казала, що в такі моменти несподівано починають розчинятися межі людей та речей.

      Якось, тієї ночі, нагорі на балконі, де ми святкували прихід нового 1959 року, її раптом вразило та налякало водночас це почуття, яке вона й досі відчуває в собі, не знаючи, як його можна виразити словами. Лише кілька років по тому, одного вечора, у листопаді 1980 року, коли нам обом уже виповнилося по тридцять шість років, ми вже були одружені та мали дітей, вона мені розповіла у подробицях про те, що сталося того дня, що ще з нею було, і вперше ужила це слово.

      Незважаючи на те, що стало вже досить морозно, а ми були одягнені