Моя неймовірна подруга. Елена Ферранте

товарів Іоланди, чи немає в неї на вітрині другого екземпляру «Маленьких жінок», нас би влаштувала й книга, що пожовкла від сонця.

      Щойно ми стали власниками книги, ми почали зустрічатися в дворі, щоб почитати або про себе, або одна другій вголос. Ми читали протягом декількох місяців, так багато разів, що книга стала брудною, обірваною, загубилася її спинка, почали випадати сторінки, почали відриватися зошити. Але це була наша книга, вона нам дуже сподобалась. Хоча я й не була власницею книги, тримала її в себе вдома серед шкільних підручників, тому що Ліла не хотіла тримати її в своєму домі. Батько останнім часом лютився, що вона тільки й робила, що читала.

      Ріно ж її захищав. Коли знову виникало питання про вступний іспит, між ним і його батьком починалися безперервні сварки. Ріно в той час було близько шістнадцяти років, він був дуже нервовий хлопець, і він починав свій бій для того, щоб отримувати платню за роботу, яку він робив. Його міркування були такими: я встаю о шостій годині; я приходжу в магазин і працюю до восьмої вечора; я хочу, щоб мені платили. Але ці слова ображали й батька, й мати. У Ріно було ліжко, щоб спати, було що їсти, чому ж він хотів грошей? Його завдання полягало в тому, щоб допомагати родині, а не збіднювати її. Але хлопець наполягав на тому, що це несправедливо стосовно нього, що він гне спину так, як і батько, а не отримує за це ані копійки. Тоді Фернандо Черулло відповів з напускним спокоєм: «Я плачу тобі вже зараз, Ріно, я плачу тобі сторицею, навчаючи тебе певної професії: найближчим часом ти не будеш нічого вміти, як тільки налагодити каблуки або ранти або поміняти підошву; твій батько все, що він знає, передає тобі, і незабаром тобі також доведеться це робити, опановувати правила мистецтва, щоб зробити повноцінне взуття». Але ця плата в формі навчання для Ріно була недостатньою, тому вони й сварилися, особливо за вечерею. Він починав говорити про гроші, а закінчував сваркою з приводу Ліли.

      – Якщо ти будеш мені платити, то я подумаю про її навчання, – казав Ріно.

      – Навчання? А я навчався?

      – Ні.

      – А ти навчався?

      – Ні.

      – Тоді чому ми повинні навчати твою сестру, яка є жінкою?

      Це майже завжди закінчувалися ляпасом для Ріно, який в тій чи іншій формі, навіть ненавмисно, був нешанобливим стосовно свого батька. Хлопець без сліз вибачався – бридким голосом.

      Ліла мовчала під час цих дискусій. Вона про це мені ніколи не оповідала, але в мене складалося враження, що в той час, як я ненавиділа свою матір, а я дійсно її люто ненавиділа, вона робила все, щоб не мати нічого спільного з батьком. Вона казала, що він був сповнений доброти, казала, що, коли він перераховував, що він робив для неї, казав, що він чув, як його друзі розповідали про те, що його донька найрозумніша людина в районі, казав, що, коли були її іменини, він приносив їй гарячий шоколад у ліжко і чотири печива. Але цього було мало, він не поділяв її точкуи зору, не розумів, чому вона повинна навчатися. Знову й знову повертався до фінансових можливостей: сім’я була велика, вона ледь зводила кінці