Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі. Харукі Муракамі

робив рисунки, занотовував свої спостереження у зошит.

      – І приємно, і цікаво, – сказала Сара.

      Однак навчання в університеті не було дуже цікавим. На перших курсах базової освіти предметів зі спеціальності читали обмаль, більшість лекцій була нудною і нецікавою. Попри це хлопець відвідував майже всі заняття, адже вступ до університету дався йому нелегко. Старанно вивчав німецьку та французьку мови. Відвідував гурток із розмовної англійської. Своєрідним відкриттям для нього став той факт, що він має дар до вивчення іноземних мов. Однак у своєму оточенні Цкуру не натрапив на нікого, хто викликав би в нього зацікавлення. У порівнянні з чотирма яскравими і натхненними хлопцями та дівчатами, з якими він познайомився у ліцеї, всі інші видавалися йому малоцікавими, позбавленими наснаги й індивідуальності. Він не зустрів нікого, з ким хотілося би довше поговорити, ближче зійтися. Тому в Токіо переважно був сам. Завдяки тому він почав читати більше, ніж раніше.

      – І тобі не було сумно? – спитала Сара.

      – Я розумів, що самотній. Але мені не було дуже сумно. Тоді я навіть вважав, що це нормально.

      Він був молодим і багато чого не знав про те, як влаштований світ. Та й Токіо, нове для нього місце життя, разюче відрізнялося від того середовища, в якому він жив раніше. Відмінності перевершили всі його попередні уявлення. Вони виявилися більшими, а їхній зміст – у десятки разів багатоманітнішим. У будь-чому варіантів вибору було забагато, люди спілкувалися дивно, час спливав надто швидко. Тому він не міг віднайти рівноваги між собою та навколишнім світом. Ну і найважливішим було те, що тоді він іще мав місце, куди міг повернутися. Сівши у швидкісний потяг на станції Токіо, за півтори години міг дістатися «дружнього гармонійного місця без розбрату». Там неквапно минав час, там його чекали вірні друзі.

      Сара спитала:

      – А як ти теперішній? Ти зміг віднайти рівновагу між собою та навколишнім світом?

      – На цій роботі я працюю вже чотирнадцять років. У мене немає претензій до фірми, мені подобається те, чим я займаюся. Зі співробітниками сформувалися добрі стосунки. За цей час я зустрічався з кількома жінками. У результаті нічого з того не вдалося, але на те є, ну, різні причини. У цьому не лише моя провина.

      – І ти самотній, але тобі не дуже сумно?

      З огляду на доволі ранню годину, у барі не було нікого, крім них. Тихо звучав запис джазового тріо.

      – Напевно, – трохи повагавшись, відповів Цкуру.

      – Але вже немає місця, до якого треба повертатися, так? Того, що було для тебе дружнім гармонійним місцем без розбрату.

      Він спробував про це подумати. Хоча такої потреби зовсім не було.

      – Уже нема, – відповів стиха.

      Про те, що його нема, він довідався на другому курсі під час літніх канікул.

      2

      Це трапилося на другому курсі під час літніх канікул. Те літо різко змінило життя Цкуру Тадзакі. Так само, як гострий гірський хребет змінює рослинність, – із протилежного боку вона стає зовсім