Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі. Харукі Муракамі

харч, відкладалася в організмі як джерело енергії про запас. І все ж таки… У глибині душі Цкуру завжди боявся, що колись він випаде із цього тісного товариського кола, що його відкинуть – і він залишиться сам. Раз у раз у його думках з’являвся неспокій, наче похмура зловісна скеля, що під час відпливу виринає над морською поверхнею.

* * *

      – Он як, залізничні станції тобі подобалися ще з таких малих років! – захопливо сказала Сара Кімото.

      Цкуру кивнув. Трохи обережно. Він не хотів, аби вона вважала його схибленим на своїй професії маніяком, а таких можна часто зустріти під час навчання у політехнічному університеті чи на роботі. Хоча, ймовірно, він таким і є.

      – Так, залізничні станції мені чомусь подобалися з дитинства, – визнав він.

      – Ого, вельми послідовний життєвий шлях, – сказала вона.

      Хоча сказано це було із зачудуванням, Цкуру не відчув у її тоні негативних ноток.

      – Але чому це власне залізничні станції, а не щось інше, я не можу як слід пояснити.

      Сара усміхнулася:

      – Може, це просто покликання?

      – Може, й так, – погодився він.

      «І чому ми затіяли цю розмову? – думає Цкуру. – Адже це трапилося так давно». Якби так тільки було можливо, він хотів би назавжди витерти це зі своєї пам’яті. Але Сару чомусь цікавили спогади про його шкільне життя. Що це був за ліцей? Чим він тоді займався? Цкуру і сам незчувся, як почав розповідати про дружню спільноту п’ятьох. Чотирьох різнобарвних і безбарвного Цкуру Тадзакі.

      Обоє зараз сиділи у маленькому барі на задвірках Ебісу.[4] Планували повечеряти в невеликому японському ресторані, який запропонувала Сара, однак при зустрічі виявилося, що вона пізно пообідала і їсти їй не хочеться. Тож вони скасували замовлення столика і вирішили десь випити коктейлю, закусуючи сиром і горішками. Цкуру не заперечував, бо також не встиг зголодніти. Він узагалі не їв багато.

      Сара була старшою за нього на два роки і працювала у великій туристичній фірмі. Вона розробляла і планувала закордонні тури для груп. Тому природно, що часто їздила у відрядження в інші країни. А Цкуру працював у залізничній компанії, яка покривала регіон західного Канто,[5] а точніше у відділі, що займався конструюванням і утриманням вокзальних споруд (робота за покликанням). Обоє були пов’язані з перевезеннями, хоча точок дотику між їхніми професіями не було. Вони познайомилися на вечірці з нагоди новосілля начальника Цкуру, обмінялися електронними адресами, і це четверте побачення. Після третього вони кохалися у нього вдома. Дотепер усе було надзвичайно гладко. І ось сьогодні минув тиждень від попередньої зустрічі. Делікатний етап. Якщо далі все триватиме так само, їхні стосунки вийдуть на новий рівень. Йому тридцять шість, їй тридцять вісім. Це вже явно не підліткове кохання.

      Іще з моменту їхньої першої зустрічі Цкуру напрочуд сподобалося її обличчя. У класичному розумінні Сару не можна було назвати красунею.

4

Один із доволі старих районів центрального Токіо, популярний як місце зустрічей, побачень, модних бутиків і ресторанів, однак не такий дорогий, як інші центральні райони з гарною атмосферою.

5

До регіону Канто належать Токіо та шість навколишніх префектур.