Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі. Харукі Муракамі

він носив окуляри з металевою оправою, а череп мав ідеально овальної форми, як свіжознесене яйце. Цей чоловік із пластиковою дорожньою сумкою на плечі піднявся сюди сам і жив у рьокані вже тиждень. Виходив надвір у шкіряній куртці, блакитних джинсах та міцних туристичних черевиках. У холод одягав вовняну шапку і закутувався у синій шарф. Його звали Мідорікава. Принаймні саме таке ім’я з токійською адресою він залишив у реєстровому журналі. Ретельний, бо щодня до полудня оплачував за попередню добу.

      («Мідорікава? Знову людина, позначена барвою».[24] Але не кажучи ні слова, Цкуру уважно продовжував слухати оповідь).

      Чоловік, який назвався Мідорікавою, нічого не робив. Кожної вільної часини він мокнув у ванні з гарячого джерела просто неба. Ходив у довколишні гори, читав без розбору привезені зі собою кишенькові видання (переважно це були невинні детективні повісті), а перед сном випивав два ґо[25] підігрітого саке. Ні більше ні менше. У мовчазності батькові Хайди він не поступався. Хоча без необхідності пожилець ні з ким не говорив, власники цим не переймалися. Вони вже звикли до таких клієнтів. У їхню гірську глухомань на гарячі джерела може приїхати лише дивак. А якщо він залишається тут надовго, то ця тенденція лише посилюється.

      Якось удосвіта молодий Хайда сидів у ванні з гарячого джерела просто неба на березі річки. Випадково туди надійшов Мідорікава та сам зав’язав із ним розмову. Чомусь Мідорікава з першого погляду відчув неабиякий інтерес до молодого чорнороба. Можливо, ще й тому, що бачив, як той на веранді читав томик Жоржа Батая.

      Мідорікава розказав про себе, що приїхав із Токіо та є джазовим піаністом. В особистих справах мав неприємності, рутина на роботі також його виснажила. Захотілося відпочинку в якійсь тихій місцині, й ось він прибув у ці гори. Точніше, мандруючи, випадково тут опинився. Ця місцевість припала йому до вподоби, бо тут немає нічого зайвого.

      – Я чув, ти також із Токіо?

      У ранковій млі, занурений у гарячу воду, Хайда стисло розповів свою історію. Узяв академвідпустку і мандрує собі світом. Немає сенсу сидіти в Токіо, бо університет і так зачинений.

      – Хіба тобі не цікаво, що зараз відбувається в Токіо? – спитав Мідорікава. – Хіба не цікаве видовище? То тут, то там щодня якась колотнеча. Таке враження, що цілий світ летить перекидом. Хіба тобі не шкода таке пропускати?

      – Світ так просто не полетить перекидом, – відповів Хайда. – Літають перекидом тільки люди. Мені зовсім не шкода таке пропускати.

      Така пряма і категорична відповідь, схоже, Мідорікаві сподобалася.

      – Ти не знаєш, десь поблизу є фортепіано? – спитав він молодого Хайду.

      – По той бік гори є середня школа. Може, після уроків дозволять пограти, – відповів Хайда.

      Довідавшись це, Мідорікава зрадів.

      – А ти міг би відвести мене до тієї школи? – спитав він.

      Коли Хайда порадився з господарем, той сказав, що, звісно, треба допомогти. Він

24

Прізвище Мідорікава означає «зелена ріка».

25

1 ґо – 180 мл.