Відьмак. Вежа Ластівки. Анджей Сапковський

отут паля загострена, отут імперські кольори. Або палю в жопу, або кольори на спину. І на війнусю, за імперію помирати!

      – На війнусі, – повільно сказав Готспорн, – і насправді по-різному буває, як воно у тій пісеньці співають. Але ж не всім треба воювати, дорогенькі мої Щури. Хоча можливим, вочевидь після виконання умов амністії і визнання провини, є певний рід… заступної служби.

      – Чого?

      – Знаю, у чому справа. – Зуби Ґіселера блиснули коротко на засмаглій, синій від поголеної щетини пиці. – Купецька гільдія, діти, мала б бажання нас пригорнути. Притулити й приголубити. Як паніматка.

      – Скоріше як суча мати, – буркнула під ніс Іскра. Готспорн вдав, що не почув.

      – Маєш повну слушність, Ґіселере, – сказав прохолодно. – Гільдія може, якщо забажає, вас найняти. Офіційно, для різноманітності. І приголубити. Дати охорону. Також офіційно й також для різноманітності.

      Кейлі хотів щось сказати, Містле хотіла щось сказати, але швидкий погляд Ґіселера відібрав мову в обох.

      – Перекажи гільдії, Готспорне, – сказав холодно отаман Щурів, – що ми вдячні за пропозицію. Подумаємо, прикинемо, погомонимо. Вирішимо, що вчинити.

      Готспорн встав.

      – Поїхав я.

      – Зараз, в ніч?

      – У селі заночую. Тут мені якось незручно. А завтра прямісінько до кордону з Метінною, потім головним шляхом до Форгехаму, де я до Еквінокції забавлятимуся, і хтозна, чи не довше. Бо стану там очікувати на тих, хто вже вирішив, що вони готові об’явитися і під моєю опікою чекати амністії. Та й ви не марудьтеся, добре вам раджу, із роздумуванням та прикидками. Бо Бонгарт готовий амністію випередити.

      – Постійно ти нас лякаєш тим Бонгартом, – повільно сказав Ґіселер, також встаючи. – Можна б подумати, що та сволота вже за рогом… А він, напевне, ще за горами, за лісами…

      – …у Ревнощах, – спокійно закінчив Готспорн. – У корчмі «Під головою химери». Якісь тридцять миль звідси. Якби не ваші зиґзаґи над Вельдою, ви б у нього ще вчора впакувалися. Але вас те, знаю, не лякає. Бувай, Ґіселере. Бувайте, Щури. Майстре Альмаверо? Я їду до Метінни, а завжди люблю компанію на дорогу… Що кажете, майстре? Що охоче? Так я і думав. То пакуйте свій крам. Заплатіть майстру, Щури, за його артистичну працю.

* * *

      Поштова станція пахла смаженою цибулькою і заливайкою,[16] приготованими дружиною господаря станції, яку тимчасово випустили з-під сарайного арешту. Свічка на столі прискала, пульсувала, мела вусом полум’я. Щури схилилися над столом так, що полум’я гріло їхні голови, а ті мало не торкалися одна одної.

      – Він у Ревнощах, – тихо говорив Ґіселер. – У заїзді «Під головою химери». Десь день дороги звідси. Що ви про це думаєте?

      – Те, що й ти! – гарикнув Кейлі. – Їдьмо туди, й уб’ємо сучого сина.

      – Помстимося за Вальдеса, – сказав Реф. – І за Мухоморця.

      – І не стануть нас, – засичала Іскра, – різні там Готспорни в очі колоти чужою славою і завзятістю. Уконтропупимо того Бонгарта, трупоїда того, того

16

Інша назва цієї польської, чеської та білоруської страви «жур», «журек» або «кісяліця»; молочний кислий суп, в основі якого житнє борошно, залите водою і заквашене протягом одного-двох днів (що й зветься «журом»); у суп додають ковбасу, копчене м’ясо, варене яйце.