Амазонка. Київ–Соловки (збірник). Валентин Чемерис

по высотным и богатым дворцам, по церквям и попам… Я сжег большой дом Грушевского, и он на протяжении трех суток пылал ярким пламенем… – Хвастався своїми подвигами: – Мы идем огнем и мечом устанавливать советскую власть. Я занял город, бил по дворцам и церквям, бил, никому не давая пощады. 28 января Дума (Киева) просила перемирия. В ответ я приказал душить их газами. Сотни генералов, а может, и тысячи, были безжалостно убиты… Так мы мстили. Мы могли остановить гнев мести, однако мы не делали этого, потому что наш лозунг – быть беспощадными!»

      Муравйов першим у громадянську війну використав отруйні гази, заборонені усіма міжнародними угодами як варварська зброя. Гази й допомогли його армії захопити місто. А увірвавшись у Київ, Муравйов-вішатель на цілий тиждень став його повним володарем, організувавши в місті класовий терор – тільки за тиждень було знищено до трьох тисяч киян. Коли радянський уряд переїхав з Харкова до Києва, то виявив, що Київ завалений трупами мирних жителів, а муравйовці стріляють і вбивають все нових і нових мирних жителів, тож змушений був звернутися до Москви з вимогою негайно забрати Муравйова з України. Це був класичний «вожак бандитів», який виступав з гаслом «единой, неделимой России».

      Червоні встановили в захопленому Муравйовим Києві свій терор – всіх, кого запідозрювали у співробітництві чи бодай у симпатіях до УНР, знищували. Іван Шовгенів як урядовець УНР та міністр змушений був разом із старшим сином Андрієм, вояком УНР, спішно залишати Київ. Так спішно, що навіть не зміг зустрітися з дружиною, дочкою та молодшим сином – вони залишалися в охопленому страхом Києві. Без будь-яких перспектив уціліти – червоні винищували членів сімей та дітей урядовців УНР.

      Батько, оформивши буцімто відпустку на 28 діб до Вінниці, виїжджав поспіхом, навіть і довідку про ту відпустку не взяв. Втікав не обтяжений речами, сподіваючись, мабуть, невдовзі повернутися. Згодом Олена згадуватиме: «Тато виїхав з Києва… як всі тоді думали, на „два тижні“, отже, залишив маму, мене і Сергія без копійки».

      Якийсь час Іван Шовгенів був у Кам’янці-Подільському, а тоді разом з іншими урядовцями був евакуйований до польського міста Тарнова, місця осідку уряду УНР. Там він перебуватиме до квітня 1922 року, займаючи посади товариша міністра шляхів та керуючого цим міністерством, а також міністерством пошт і телеграфів…

      Після різних пригод Шовгеніви – батько з сином – дістануться Чехії та оселяться в Подебрадах. Дружина з дочкою та молодшим сином залишалися в Києві, холодному й лихому, чи не два роки. Змушені були продавати речі, аби придбати харчі, хоч їх чи не щодня бракувало, тож жили надголодь – Оленка постійно просила їсти. Але треба було – це вона швидко збагнула, – якось уже самій дбати про шмат хліба. Пізніше в одному з листів вона так писатиме про ті тяжкі часи:

      «Я вступила посильним в тій самій Політехніці, де був колись професором мій батько. Тому мій зверхник з особливою насолодою ганяв мене в саму жахливу погоду в найдальші кінці Київа. В літі я сапала і полола