Сатирикон. Поезії. Іван Драч

до посиніння

      Україна в час песій

      Незалежна і гола

      Без зарплат і без пенсій

      І без Чорновола

      Сирота сиротою

      Із комуни в буржуї

      Весняною сльотою

      Суверенно бомжує

      Не кради!

      Одне золоте крило (позолочене, дерев’яне!)

      Викрав мені Параджанов

      З реквізиту на кіностудії,

      Бо знав з моїх віршів

      Лише «Крила» та «Соняшник»…

      Безкрилого янгола дерев’яного

      Роботи Пінзеля з Бучача

      Алла Горська та Панас Заливаха

      Трохи згодом доправили —

      На день янгола, безперечно…

      До сих пір неспроможний

      Доточити крила до янгола:

      Крила у мене не ангельські,

      А янгол у мене безкрилий…

      Кончений ідіот

      Бабуся дідуся розхвалює

      Де тільки може,

      Де треба і де не треба:

      Дідусь наш, дідусь!

      П’ятилітній Іванчик

      Золотий наш комп’ютер

      Зауважує іронічно:

      – А я думав, бабусю,

      Що він кончений ідіот!

      Бабуся руками розводить

      Дідусь ствердно киває:

      – Кончений, бо із Кончі.

      А що ідіот, трохи є від поета,

      А трохи від депутата,

      Може, і вийде кончений…

      Українська позиція

      Серед поля серед городу

      Стоїмо раком

      Вічна поза мого народу

      Солярним знаком

      Баби на буряках

      Наставили гармати

      В дитячих роках

      Серед них моя мати

      Тепер молодиці

      Штурмують Європу

      Гуртом поодинці

      Шляхом сексостопу

      Політики стали

      У виграшну позу

      Такі принципали

      Стоять без наркозу

      Під цим зодіаком

      Не звестись ніяк

      І я стою раком

      Рак-неборак

      «Народ був таки народ…»

      Народ був таки народ,

      А не чортові в рот…

      Були на Дніпрі пороги,

      Були у народу роги.

      Кого злякає порогом,

      До неба підкине рогом.

      Пороги ті геть залили

      І роги народу втопили.

      Народ став безрогий, шутий.

      Хто хоче, може узути.

      Немає відпорності, лютості.

      Звалашили яйця в людності.

      Бугай ремиґає волом.

      А вайло і буде вайлом…

      «Юна Оленочко…»

      Коли мої батьки одружувались, померла Ліля Брік. Вона, мабуть, одягла свою найліпшу сукню (якусь паризьку)…

Олена Гусейнова. «Сучасність». – 2004. – № 6. – С. 7.

      Юна Оленочко!

      Коли помирала Ліля Брік,

      у неї був роман з Параджановим —

      вона вирвала його з буцегарні

      через Ельзу і Арагона…

      Він на смерть її одягнув

      в полотняну і часом вибілену,

      у довгу гуцульську сорочку

      (Пам’ятаєш, я зберіг її

      з «Тіней забутих предків»).

      Він