Сатирикон. Поезії. Іван Драч

не можуть приймати людей іншого мислення. Різноманіття мусить бути всіляким.

      Я намагаюся бути толерантним. Але до зради я не можу ставитися толерантно.

ООбісралися

      Ваша цитата: «Стою за те, щоб щось залишилось із того, про що ми так давно мріяли і як так дуже всі обісралися».

      Передовсім це стосується керівників помаранчевого руху – Ющенка та Юлі. Ми ж їх носили на руках, шанували та любили. В 2004 році я дістав запалення легенів… Але винні і всі ми.

      Якщо вже Ющенко був лідером, то мав зробити, щоб усе було одностайно та відповідально. Найменше для себе, найбільше для людей.

ППоразка

      Ваше обличчя було на обкладинці одного часопису із заголовком «Провідники українських поразок». Чому?

      Я не бачив того часопису, але якщо там серед авторів поразок є Грушевський, то я радий бути в такому товаристві. Я шаную Грушевського, Винниченка, Петлюру – вони зробили, що могли. Я не приймаю їхньої суцільної критики.

      За що вас зарахували до цієї категорії?

      Думаю, за те, що Україна не приведена до того стану, в якому мала би бути. Можливо, також через те, що гуманітарії, як Грушевський, довели Україну до такого стану.

      Але ж гуманітарії з’явилися в політиці тільки через те, що не було інших. У 1990 роки в Україні письменники мали певні знання історії… Вони поєдналися з дисидентами, що прийшли з тюремного світу, і створили Рух, створили незалежність.

      Часто вас не люблять за певний опортунізм. Рух, потім Ющенко, потім Тимошенко, тепер Янукович. Таку поведінку асоціюють зі зрадою.

      Я не можу собі в цьому дорікнути. Я зробив усе, щоб Ющенко і надалі був президентом. Як голова Конгресу української інтелігенції я їздив і агітував. Хоча я формально жодним чином не належав до його команди.

      Навпаки – Ющенко був на мене ображений, бо я свого часу присвятив йому вірша з книжки «Противні строфи». Я привселюдно цей вірш прочитав.

      Славні мої діти, ми гермафродіти,

      А наш вождь-бухгалтер все ж носить бюстгальтер,

      Любить міфи-міфчики і міняє ліфчики.

      Це я читав йому в очі. Він образився і сказав: «Сам ви бухгалтер». Ющенко не міг мене любити.

      Коли Ющенко отримав свої 5 % голосів, то ми зібралися та вирішили, що треба Юлі допомогти. Вона залишилася з його командою. І я допомагав, їздив.

      Але коли цього всього не сталося, а вона дістала свою поразку, а Янукович вручив премію Андрусяку, то я подумав, що хочу, аби Янукович став президентом всіх українців. Тоді я увійшов у Громадську гуманітарну раду і залишився в Шевченківському комітеті.

      Думаю, що я правильно зробив, бо так отримав можливість хоч щось робити – щодня якісь реальні речі. Я їх робитиму і надалі.

      А хто мене називає опортуністом чи конформістом… то його справа. Я вважаю, що повинен робити те, заради чого живу – живу заради української культури та української мови. Мені байдуже, як хто мене називатиме.

      Бертольд Брехт казав: «Правди на світі рівно стільки, скільки кожен винесе її на своєму горбі».

РРух

      Тоді