Проект «Україна». Австрійська Галичина. Отсутствует

політичну еліту.

      27 листопада 1865 р. до регламенту Галицького сейму був включений додаток з приводу його робочих мов. Крайовий маршалок вів засідання польською, на звернення українською мовою він мав відповідати українською[16]. Протоколи засідань повинні були друкуватися польською та українською мовами; для внесків, інтерпеляцій та при їх обговоренні використовуватися польська та українська мови; всі ухвали Сейму виголошувалися польською мовою; під час третього читання Сейм голосував за польськомовний та україномовний тексти ухвал, у разі висунення меншістю застереження польський текст корегувався. Якщо до початку третього читання був відсутній україномовний переклад ухвали, то це не можна було трактувати як перешкоду для голосування з приводу польськомовного тексту, проте наступного засідання маршалок був зобов’язаний виголосити україномовний текст[17]. При цьому польськомовні ухвали вважалися автентичними, оскільки лише вони представлялися до найвищої санкції, а німецькомовний текст вважався лише їх звичайним перекладом. Ця норма регламенту вперше закріпила правила вживання української мови у Галицькому сеймі, які не відповідали принципу рівноправності, а також вони часто порушувалися. На практиці стенограми засідань Галицького сейму публікувались у повному обсязі лише польською мовою, а виступи українських послів – українською з латинськими літерами без врахування фонетичного правопису.

      У 1861–1865 рр. Австрійська імперія «згори» почала перетворюватися на федералістичну державу, у якій найлегітимнішими представницькими органами влади були станові ландтаґи. Вони формували склад нижньої палати Державної ради – Палати панів, яка у законотворчому відношенні привалювала, що сприймалося національними елітами як порушення права справедливості. Конституційний закон про імперське представництво від 26 лютого 1861 р. розмежовував компетенцію між Державною радою та усіма ландтагами уніфіковано. Дотримання представницькими органами влади відповідних сфер компетенцій контролював імперський уряд шляхом самостійного розроблення та подання на розгляд депутатів власних законодавчих ініціатив, а також експертної оцінки вже ухвалених законопроектів, що було передумовою представлення їх до санкції імператора. За умов розпуску чи бездіяльності представницьких органів влади уряд мав право тимчасово та обмежено виконувати законодавчі функції. У політичній системі міністерства залишалися найвпливовішим гравцями, оскільки їм ще й підпорядковувались крайові управлінські вертикалі, які реалізовували виконавчу владу на місцях. У цій ситуації національні еліти, як наприклад, угорці, поляки, чехи, італійці, румуни, з метою збереження своєї «національно-історичної індивідуальності» у федеративній державі з засиллям німецького управлінського елементу прагнули розширити повноваження ландтаґів, обмежити втручання імперського уряду у процес формування крайової

16

 Упродовж трьох каденцій Галицького сейму (1861–1873) крайовим маршалком був граф Лєон Людвік Сапєга, який жодного разу не відповів на звернення українських послів їхньою мовою.

17

 Dodatek dо prow. regulaminu z dnia 27. listopada 1865 // Prowizoryczny regulamin dla Sejmu krajowego Królestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem: przyjęty prowizorycznie dnia 27. listopada 1865. – Lwów: z drukarni W. Łozińskiego, 1877. – S. 27.