перемоги польської сторони і потреба мати реальну опору в прагненнях до національного самоствердження стимулювали лояльність українського руху щодо Австрійської конституційної монархії, яка, у свою ж чергу, була зацікавлена в підтримці українців перед небезпекою втратити цей край і тому також ішла їм на певні поступки. Проте урядові кола, йдучи на вимушені поступки українцям з мовно-культурних питань, все ж не брали на себе зобов’язань з важливих політичних питань, зокрема щодо поділу Галичини чи формування української національної гвардії. Формування української національної гвардії у Львові, як і в інших містах та селах Східної Галичини, було заборонено. Не знайшов підтримки і проект поділу Галичини на дві провінції, який виник в урядових колах ще у 1846 р. після приєднання до Галичини так званої Краківської республіки і жваво обговорювався у верхах. Автором цього проекту був Рудольф Стадіон, надвірний комісар для Галичини, який 5 жовтня 1846 р. подав відповідні пропозиції цісареві Фердинанду. Підтриманий Надвірною канцелярією, він одержав 27 лютого 1847 р. його принципове схвалення. Після узгодження у вищих інстанціях мав бути визначений термін його реалізації. Тим часом надійшов 1848 рік, який ще більше актуалізував проблему. Генерал-губернатор Франц Стадіон реанімував цей проект, сподіваючись використати його як засіб знешкодження польських самостійницьких аспірацій та відвернення загрози втрати Галичини Габсбурґами. На початку травня 1848 р. він звернувся через довірену особу із запитом до уряду про його готовність до якнайшвидшого проведення наміченого поділу краю на дві губернії: східну (руську) і західну, населену переважно поляками і німцями, у випадку схвалення цієї ідеї цісарем. Згодом він ще декілька разів у своїх рапортах повертався до цієї теми. Його пропозиції зацікавлено обговорювалися на засіданнях ради міністрів 11, 17, 30 травня, 8 червня, внаслідок чого 11 червня уряд Ф. Піллерсдорфа прийняв ухвалу про поділ краю з 1 серпня 1848 р. на дві провінції, хоч проти ідеї поділу виступив надвірний радник, а згодом перший поляк-губернатор Галичини Вацлав Залеський. 17 червня 1848 р. ухвалу уряду апробував цісар Фердинанд. Інформація про зацікавлений розгляд в урядових колах питання поділу краю і перспективу його позитивного вирішення мусила просочуватись зі столиці і досягти Львова. Цим, очевидно, можна пояснити жваву петиційну кампанію, яку розгорнула Головна Руська Рада у другій половині 1848 і на початку 1849 рр. Та після відставки уряду Ф. Піллерсдорфа і сформування уряду А. Добльгофа на початку липня 1848 р. питання поділу Галичини у владних структурах було зняте з порядку денного. Очевидно, до цього спричинилися протести Центральної Ради Народової, «Руського Собору», Товариства дідичів, надіслані до Відня, та закулісні маневри польських депутатів парламенту, а також окремих шляхтичів. Зокрема відомо, що висланий до Відня А. Ґолуховським шляхтич К. Стадницький під час зустрічі наприкінці липня 1848 р. з А. Добльгофом обговорював проблему поділу Галичини, планованого