Проект «Україна». Австрійська Галичина. Отсутствует

ієрархічної сили духівництва, так і згадане вище об’єднання народів. Коротше кажучи, могла б початись така ж боротьба за Русь, яка протягом багатьох років з перервами, але з залізною послідовністю ведеться за відродження вільної і незалежної Польщі». В остаточному підсумку, адміністративний статус Галичини було збережено незмінним.

      І все ж, український національний рух періоду «Весни народів» – це важлива сторінка в історії Галичини. Іван Франко, оцінюючи його, слушно зазначав, що «розмах до правдивого, широкого і всестороннього національного життя в тім часі був дуже добрий, що пізнішим поколінням майже на кожнім кроці приходиться нав’язувати до того, що вже було розпочато або бодай задумано в 1848 році».

      Повстання 1–2 листопада. Кульмінаційним пунктом львівської «Весни народів» стало збройне повстання 1–2 листопада 1848 р., яке назрівало протягом тривалого часу. Починаючи з літа 1848 р. проурядові сили в Галичині, як і в усій Австрії, зміцнюючи свої позиції, почали переходити в контрнаступ. У відповідь на це присутні у Львові представники польського Демократичного товариства, відмовившись від співробітництва з лібералами з Центральної Ради Народової, яка намагалася стримувати порив народних мас, розгорнули активну пропаганду серед міської бідноти, піднімаючи її на боротьбу проти монархічного режиму. Великі надії покладали демократи на національну гвардію, що на той час поповнилася за рахунок демократичних елементів із числа робітників, ремісників і студентської молоді.

      Наприкінці жовтня атмосфера в місті стала надзвичайно напружена. Не минало дня без сутичок між урядовими військами і національною гвардією. 1 листопада застосування військом зброї проти натовпу стало сигналом до повстання. Пролунали заклики: «До зброї! На барикади!» Робітники і ремісники, які зібралися на Ринку, почали будувати барикади на вулицях Руській, Сербській, Галицькій, Театральній, Домініканській, Краківській, Вірменській, Собєського. Весь центр міста опинився в руках повстанців, які розбивали склади зі зброєю та господарськими товарами, роздавали населенню рушниці, коси, шаблі, сокири, списи, залізні прути.

      До повсталих приєднався Академічний легіон, який відмовився підкорятися начальникові національної гвардії. Приєдналась до міських низів і частина національної гвардії. Вранці 2 листопада між повстанцями і урядовим військом відбулися збройні сутички. На барикадах співали антиурядові пісні. На барикаді по вул. Вірменській з’явився червоний прапор. Помірковані та праві елементи Центральної Ради Народової, керівництво національної гвардії намагалися стримати порив повсталих, та їм це не вдалося.

      О 10-й годині ранку 2 листопада за наказом генерала Гаммерштайна почався варварський артилерійський обстріл міста, який тривав дві з половиною години. Під час обстрілу, за офіційними даними, було вбито 55 і поранено 75 осіб, переважно представників трудового населення і студентської молоді.

      Обстріл