Сучасні ділові документи та папери. Як правильно оформити і підготувати. Зразки та приклади. Вікторія Садовнича

їх функціонального навантаження: багато цих іменників є назвами осіб за професією, родом занять, посадою, званням, їх використовують для позначення чоловіків і жінок, наприклад: банкір, викладач, декан, депутат, заступник, міністр, начальник, нотаріус, професор та ін. Використання іменників чоловічого роду для називання осіб жіночої статі пов’язане з наявністю/відсутністю мовних засобів означення цієї статі. Якщо їх немає, то узгоджене означення та присудок мають форму чоловічого роду, наприклад: Наш керівник повернувся з відпустки. Форми жіночого роду набуває дієслово-присудок за умови наявності власного жіночого імені чи прізвища, займенника вона або інших синтаксичних показників, наприклад: Наш керівник Марія Лозова першою привітала мене з призначенням на нову посаду.

      Слід зазначити, що в офіційно-діловому мовленні іменники на означення статусу, професії, посади, звання (у більшості випадків) уживають у чоловічому роді: викладач хімії, касир заводу, лаборант відділу, учитель школи. У ділових офіційних документах їх уживають незалежно від статі особи, позначуваної цим іменником (зарахувати п. Іванову О. М. на посаду лаборанта; звільнити п. Іванову О. М. від виконання обов’язків диспетчера та ін.).

      Окремо виділимо іменники чоловічого роду прикметникового та дієприкметникового походження, утворені за словотвірною моделлю російської мови або запозичені з неї, наприклад: керуючий, завідуючий, командуючий, виступаючий, віруючий. Якщо в українській мові є похідні іменники «із завершеною іменниковістю» стосовно граматичного роду, то немає потреби використовувати субстантиви (слова, які перетворилися в іменники), наприклад: завідувач, командувач.

      Іменниками спільного роду слід вважати українські прізвища, які закінчуються на – о, приголосний звук або мають закінчення – а (-я), наприклад: Головко, Ткач, Сосюра, Краля. У мовленні рід цих іменників визначає власне ім’я чи по батькові, інші загальні назви, які мають чітку вказівку на рід, наприклад: Володимир Сосюра (чол. рід), але Ольга Сосюра (жін. рід), депутат Ткач перейшов в іншу фракцію (чол. рід), але пані Ткач – депутат обох скликань (жін. рід).

      Не буде зайвим нагадати й про відмінювання чоловічих та жіночих імен, по батькові та прізвищ, оскільки вони також є іменниками. Отже, українські чоловічі та жіночі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на – а (-я), відмінюють як відповідні іменники І відміни. Кінцеві приголосні основи г, к, х у жіночих іменах у давальному та місцевому відмінках однини перед закінченням – і змінюються на з, ц, с: Ольга – Ользі, Палажка – Палажці, Солоха – Солосі. У жіночих іменах типу Одарка, Параска в родовому відмінку множини в кінці основи між приголосними з’являється звук о: Одарок, Парасок.

      Українські чоловічі імена, що в називному відмінку однини закінчуються на приголосний та – о, відмінюють як відповідні іменники ІІ відміни. В іменах типу Антін, Нестір, Ничипір, Прокіп, Сидір, Тиміш, Федір голосний