Коли приходить темрява. Ксенія Циганчук

мені стільки треба тобі розповісти! Ти не уявляєш, скільки всього трапилося!.. Назар у лікарні!.. Зустрітися? Зараз? Давай, може, завтра, а то ж он гроза назріває… Ну, або ж приходь до мене. Прийдеш? Хоча ні, стривай. Давай усе-таки я вийду, бо скоро прийде Ліза. Не треба, щоб вона бачила нас разом… За десять хвилин? Так скоро? Ти встигнеш?… Добре, виходжу за десять хвилин… Обіцяю не запізнюватися!..

* * *

      Цього року літо дивувало частими зливами. Сонце постійно ховалося за хмарами. Вечір літа більше нагадував зимовий. О четвертій-п’ятій годині вже ставало досить темно. Блискало та гриміло майже щодня.

      Сьогодні двадцять дев’яте червня. Надворі знову похмуро та збирається на дощ. Десята година ранку.

      – Не розумію, як я одразу не второпав, що це вона?! – Слідчий Малашко приїхав зі своїм напарником Яриком на місце вбивства невідомої жінки. Точніше, туди, куди принесли вбиту після кровопролиття: експертиза таки довела, що задушили її не тут. На думку поліції, у місці, де тіло було знайдене, труп просто намагалися заховати. Проте, як виявилося, це вийшло не дуже вдало. Іще раз оглянувши територію, вони попрямували до квартири вбитого Тьоми Заречнюка.

      – Ну, як ти міг так відразу її згадати? Я б, певно, теж не пригадав. До того ж у неї перефарбоване волосся. – Ярик тягнувся за напарником, що його довгі ноги несли просто-таки величезними кроками.

      Вони з Малашком були майже однолітками. Ярик випереджав колегу лише на три роки. Водночас виглядав молодшим: був більш підтягнутим та натренованим, бо відвідував спортзал за будь-якої ліпшої нагоди. Працювати з Малашком у парі не дуже любив, проте звик, і з часом вони навіть, можна сказати, потоваришували. Проте Ярик завжди відчував відчуженість із боку колеги, тож він ніколи не розпитував про особисте, якщо сам Малашко не починав таку розмову.

      – Ось, у мене є фрагменти тієї фотки. Дивись. – Малашко простягнув Ярикові шматочки розірваної фотографії. – Оце я знайшов у квартирі Тимофія Заречнюка. Судячи з фото, вони були досить близькі.

      – Так, дійсно. Напевно, зустрічалися, – сказав Ярик, розглядаючи фрагменти.

      – Не розумію, навіщо потрібно було розривати фотографію. – Вони увійшли до під’їзду.

      – Так, дійсно цікаво… Отже, спочатку вбили цього Заречнюка, потім дівчину. Проте, за твердженням експертів, її вбили досить скоро після хлопця.

      – Так, обидва вбивства скоєні під вечір.

      – А що, непогано. Тоді, у вівторок, погода була жахлива. Ось-ось мала початися злива, і люди відповідно поховалися по домівках. Була змога непомітно втекти. – Слідчі обережно відчинили двері до квартири вбитого.

      – Не знаю, звісно, що ще тут шукати… Ми вже наче все оглянули. Хоча хто його знає… – Ярик почав ретельно обдивлятися квартиру. Те саме робив і Малашко. На вулиці починало гриміти.

      – Ми просто мусимо щось знайти, інакше справа виявиться дуже темною, – сказав Малашко роздратовано.

      Останнім часом він постійно нервувався. Це помітили й колеги, навіть пропонували йому піти у відпустку, аби відпочити. Слідчий уже досить