Зазирни у мої сни. Макс Кідрук

простягнутого iPhon’а на американку. Її очі невідчепно стежили за моїм обличчям. Я спохмурнів. Оскільки Торнтон показувала лист зі свого мобільного телефона, то це означає, що той надійшов на її скриньку або на скриньку, до якої вона має доступ. Але я ніколи нічого не писав Лізі Джин Торнтон! І тим більше не міг нічого написати про якогось Таярані та його доставку, бо вперше почув про нього хвилину тому!

      – Це якась нісенітниця, – перелякано блимаючи, сказав я. – Я цього не писав. Не надсилав цього листа.

      – Кому, крім вас, відкрито доступ до вашого поштового клієнта?

      – Та нікому… здається. Що в тому листі?

      Американка вдала, що не почула запитання, й дістала з теки ще кілька аркушів.

      – Де ви були в середу, 27 травня, о… – вона зазирнула в записи, потім повернула голову до напарника: – Яка різниця в часі між Вашингтоном і Києвом?

      Ґарет Джонсон дивився у вікно повз моє вухо:

      – Сім годин.

      – Уперед? Назад?

      – Уперед.

      – Е… отже, де ви були в середу, 27 травня, о десятій вечора. Чи, якщо точніше, о 22:05?

      Я наморщив лоба, пригадуючи.

      – Середа… це… стривайте, – я затараторив: – Це минула середа? На роботі. У ніч із середи на четвер я був у офісі Zoom Support. Того дня моя зміна почалась о 21:00. Зрозуміло, я не пам’ятаю, з ким спілкувався о 22:05, але я сидів на робочому місці. Усі розмови записують, і ви легко…

      Торнтон знову мене перебила:

      – Мене не цікавить, з ким ви говорили в цей час у кол-центрі. Мене цікавить, чи перебували ви в цей час у себе вдома.

      – Ні. Точно ні. І це легко перевірити.

      – Добре. Тоді хто був?

      Цього разу напружуватись не довелося: якщо ніч із середи на четвер я провів у кол-центрі, то вдома сиділа Єва з Теодором.

      – Моя дружина… та мій малолітній син.

      – Хто ваша дружина? Ким вона працює?

      Це вже занадто.

      – Стоп! – я відкинувся на спинку дивана й виставив руки долонями вперед. Почувався, наче пілот, який відчайдушно намагається відновити контроль над літаком, що валиться у плоский штопор. – Пригальмуйте! Давайте ви спершу поясните, що сталося, а тоді розпитуватимете, чим займається моя дружина.

      Офіціантка принесла замовлення. Ліза Торнтон почекала, доки дівчина відійде, потім двічі торкнулася пальцем екрана смартфона, що лежав поміж нами на столі, й повернула його до мене. Я побачив той самий лист – із темою TAYARANI DELIVERY – тепер уже відкритий.

      – У середу, 27 травня, о 22:05 за київським часом із вашої електронної скриньки на публічний e-mail Вашингтонського відділення ФБР надіслали лист із попередженням.

      Я краєм ока зиркнув на iPhone – на рядок із вказівкою отримувача:

      [email protected]

      – Попередженням про що?

      – Про наміри колумбійського ультраправого бойовика Маріо Таярані та підконтрольного йому злочинного угрупування Los Rastrojos[18] переправити до США велику партію кокаїну та кокаїнової пасти. Більшість наркотиків із Колумбії потрапляє до США так званими «атлантичними каналами» – через Орландо, Нью-Йорк

18

Los Rastrojos – колумбійська злочинна організація, заснована 2004 року. На сьогодні – один із чотирьох найбільш впливових наркокартелів Колумбії: нараховує 1500 членів.