Море-океан. Алессандро Барiкко

би міг відпочивати тут довіку. Проте враз, за мить, витягли його з лігва слова чоловіка, зодягненого в чорне, на ймення Аттердель, присуд невблаганного посланця науки, покликаного створити диво.

      – Я врятую вашу доньку. І врятую її морем.

      Усередині моря. Цілком можна не повірити. Зачумлене й смердюче море, прихисток жахіть і людиножерська безоднева почвара, прадавня та язичницька, якої завжди боялися, а зараз, раптом

      тебе запрошують, ніби на прогулянку, прописують її тобі,

      бо це лікування, тебе невблаганно люб’язно штовхають

      у море. І воно наразі стало модним лікуванням. Море має бути бажано холодним, дуже солоним та бурхливим, адже хвиля є невід’ємною частиною лікування від небезпек, що їх приносить із собою, які технічно слід побороти й морально опанувати в жаскій сутичці, якщо добре поміркувати, жаскій. І все через віру, скажімо, через переконання, що велика морська утроба спроможна розколоти шкаралупу хвороби, запустити канали життя, збільшити рятівні виділення з головних та периферійних залоз, пом’якшувальну ідеальну мазь для гідрофобів, меланхоліків, імпотентів, анемічних, самотніх, злостивих, заздрісних

      і божевільних. Як шалений, якого везли в Брікстон,

      під непроникним наглядом лікарів та науковців живосилом занурюють у крижану воду, збурену хвилями, потім, витягнувши з води й вимірявши реакції та зворотній зв’язок, знову занурюють, силоміць, певна річ, вісім градусів за Цельсієм, голову під воду, а він виринає, випускаючи крик, зі звірячою силою вивільняючись із рук медбратів і різноманітного персоналу, які всі є досвідченими плавцями, але це ніяк не зарадить проти сліпої люті звіра, що втікає, біжучи у воду голим, проклинаючи несамовитий згубний біль, сором та жах. Увесь берег закляк зніяковівши, а той звір чимдалі біжить, а жінки вдалині опускали очі, хоча, звісно, хотіли побачити, ще й як хотіли б, звіра й те, як він біжить і, скажімо відверто, його оголеність, саме таку, безладну наготу, заблукану в морі, надзвичайно принадну в сірому світлі, ту красу, що прохромлює наскрізь роки побожної освіти та пансіонів і зашаріння, проникаючи туди, куди й має дістатися, угору по нервах сором’язливих жінок, що в таїні широчезних і чистих жіночих

      спідниць. Море, раптом здавалося, чекало на них споконвіку. Якщо вірити лікарям,

      воно просто існувало впродовж тисячоліть, терпляче вдосконалюючись, маючи єдиний вивірений намір – прислужитись, як чудодійна мазь, що зарадить їхнім стражданням душі й тіла. Як повсякчас повторювали в бездоганних салонах бездоганним чоловікам і батькам бездоганні лікарі, сьорбаючи чай та карбуючи слова, пояснюючи з парадоксальною ввічливістю, що гидке море, і шок, і жах насправді є янгольськими ліками проти безпліддя, анорексії, нервового виснаження, менопаузи, надмірного збудження, тривоги та безсоння. Ідеальне лікування, що зцілить від турбот молодості й підготує до виконання жіночих обов’язків. Урочисте хрещення-посвята молодих дівчат, які стали жінками. Отже, прагнучи забути на мить про божевільного в брікстонському