Два фото. Інгвар Ант

– Сопляком? Шмаркачем? Малим дурнем і дівчиськом?

      – Так, вона це все казала! Казала…

      – А ще, давала під затильник та покривлялась, коли тобі щось не вдавалось, правильно? Багато, що може ще додати. Я все пам’ятаю!

      На сірому обличчі чоловіка грала химерна посмішка, тінь ще однієї перемоги у війні. Ще одне місто здалось, відчинивши ворота.

      – Не треба, я прошу, – голова хлопчика похитувалась, мов відганяючи сніжинки, а не відбиваючи гострі стріли правди, – не треба.

      – Аякже, стусани?

      – Пусте!

      – Насміхання перед її друзями?

      – Викинув з голови!

      – Образи? Знущання?

      – Забув!

      – Брехню перед батьками?

      – Вибачив!

      Кожне нове слово колючкою вбивалось у дитячий мозок, завдаючи щораз більшого болю. Безтурботно випущені слова-стріли без промаху влучали точно в ціль. Остання потрапила в десятку.

      – І навіть те, що ти їй нерідний, підкидьок?

      Очі знову наповнились сльозами…

      Мов по сигналу, обличчя незнайомця виблискувало та наливалось похмурним світлом. Виглядало, що чужі страждання приносили йому радість, підживлювали енергією.

      – І це також… – каменем, ледь-ледь чутно, вимовив хлопчик. Напевно, ці слова призначались для нього самого, а не співрозмовнику. Йому хотілось, щоб це було щирою правдою.

      – Гм, ну-ну, – лиш посміхнувся чоловік, продовжив, – припустимо, із відчутним скреготом, але повіримо.

      – Це правда, повірте мені, – хлопчик знову хотів кричати, але зимовий холод, трохи скував його голос, який переходив на хрип. Звуки видавались тріскотом льоду на замерзлому озері.

      – Хай буде по-твоєму.

      Крок за кроком, вони ішли далі, минаючи сонні будинки, у яких уже давно загасло світло. Вітер трохи посилився та почав колихати віти дерев, обтрушуючи їх від синюватого відтінку. Десь завила, збудившись від сну, собака. Її голос підхопило ще двійко сонних тварин, але їх пісня звучала не довго. Мороз піджимав.

      Примітки

      1

      «Лови день» – вислів римського поета Горація (65–27 рр. до н. е.), заклик насолоджуватись життям.

      2

      «… довіряючи якомога менше майбутньому»