Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах. Петер Енґлунд

кольору, що лежали на маленькому столику.

      Удалині пробуджується турецька артилерія. Батареї, одна за одною, відкривають вогонь. Вони додають свій різкий тріск до наростаючого гуркоту, доки все не зазвучить як завжди: гуркіт, тріск, шум падіння, ляскання, гомін, постріли, зойки.

      Незабаром він вирушає в дорогу верхи. Сьогодні вранці він має проінспектувати східний сектор.

      Рафаель де Ногалес перебуває на околиці старовинного вірменського міста Вана, в північно-східній провінції Османської імперії, поблизу від Персії та Росії – до кордону всього лиш 150 кілометрів просто на північ. У місті заколот. Ногалес служить в одному з підрозділів, які прибули для придушення заколоту.

      Ситуація складна. Вірменські заколотники засіли в старій частині міста, за фортечною стіною, і в кварталі Айгестан. Війська турецького губернатора контролюють фортецю на горі, над містом, та інші квартали. А десь на півночі розташований російський армійський корпус: він поки ще не подолав важкодоступний гірський перевал Котур-Тепе, але теоретично можливо дістатися сюди за один день. Обабіч фронту настрій у учасників війни змінюється від надії до розпачу, від страху – до впевненості. У вірмен-християн немає іншого вибору. Вони знають, що мають протриматися до прибуття російського корпусу. Їхні вороги-мусульмани розуміють, що повинні перемогти, перше ніж росіяни з’являться на горизонті. Тоді учасники й заручники облоги поміняються ролями.

      Це пояснює надзвичайну жорстокість боїв. Жодна сторона не бере полонених. За весь час свого перебування у Вані де Ногалес побачить лише трьох живих вірмен: офіціанта, перекладача і чоловіка, знайденого в колодязі, де він просидів дев’ять днів, утікши з якихось причин від своїх, – останнього допитали і погодували, щоб він отямився, після чого розстріляли «без усяких церемоній». Жорстокі розправи відбувалися ще й тому, що більшість тут були партизани, ентузіасти, добровольці – цивільні особи, які раптово отримали зброю і безмежну можливість помститися за минулі образи – справжні чи уявні, або припинити майбутні несправедливості – також справжні чи уявні. Під керівництвом у де Ногалеса є войовничі курди, місцеві жандарми, турецькі офіцери-резервісти, черкеські аширети і цілі банди[92].

      Війна виправдовує очікування, поширює чутки, заперечує новини, спрощує мислення, узаконює насильство. На боці росіян б’ються п’ять дружин вірменських добровольців; агітують з метою підняти повстання проти османського правління. Дрібні озброєні групи вірменських активістів здійснюють вилазки і організують саботаж. І вже з кінця 1914 постійно вбивають беззбройних вірмен: це були масові репресії, різанина у відповідь на дії активістів як попередження іншим вірменам або як помста за поразки на фронті[93]. Або ж просто тому, що можна було переслідувати вірменів. У відповідь на останні, грубі й цинічні, репресії місцевий турецький воєначальник отримав масовий заколот, що тепер і планували погасити черговою різаниною.

      Рафаель

92

Масову різанину християн практикували і раніше. Це був давній конфлікт між вірменами й османською владою, але в останні десятиліття він поглибився. Велика війна призвела до раптового, непередбаченого і вкрай болючого загострення. Багатьох турків охопив страх за своє майбутнє. Коли влада Константинополя в жовтні 1914 року вирішили пристати на бік Центральних держав, Османська імперія щойно програла ще одну війну (так звану Балканську війну 1912–1913 років, у якій об’єднаними силами перемогли Сербія, Греція, Болгарія і Румунія). Окремі частини імперії населяли здебільшого християни. Інші території – Єгипет, Ліван – насправді перебували під владою західних держав. Чи триватиме тепер ерозія, що роз’їдає Османську імперію? До старого зілля додався новий інгредієнт, до того ж фатальний, – сучасний націоналізм. У константинопольської влади ще до жовтня 1914 року народилася ідея великого переселення народів з метою створити етнічно гомогенну державу або принаймні очистити головні провінції імперії від немусульманської «зарази». Поміж дедалі більш гноблених національних меншин, зокрема вірмен, націоналізм породжував мрії про сепаратизм, надію на власну державу.

93

«Поразки» саме у множині: невдачею завершився не лише наступ на Кавказі. Османське вторгнення до незалежної Персії також завершилося поразкою. У військових операціях здобуде перемогу російський корпус, який перебував зараз у Котур-Тепе.