Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах. Петер Енґлунд

Їх закопували абияк. Подейкували, що там їх лежать десятки тисяч[88].

      46

      П’ятниця, 16 квітня 1915 року

      Вільям Генрі Докінз пише листа матері в порту Лемноса

      Нарешті в дорогу. І остаточно відомий пункт призначення – Дарданелли. Чутки про операцію поширювалися з лютого. Тоді вони дізналися, що кораблі союзників без особливого успіху атакували османські артилерійські батареї, які блокували протоку, і що атака повторилася минулого місяця, але була так само безуспішною[89]. Уже наприкінці березня більшість бригади Докінза вирушила через Середземне море до острова Лемнос, у північній частині Егейського моря. Сам же він залишався у великому таборі під Каїром. Тим часом він чудово розумів, що починається щось серйозне. У минулому листі додому він писав: «Кажуть, ми станемо частиною гігантської армії – французької, російської, балканської (!) і британської – і спершу підкоримо Туреччину, а потім рушимо до Австрії» [90].

      Зміни були дуже доречними. Місяці бездіяльності – не зважаючи на навчання – отруювали бойовий дух і послаблювали дисципліну. Австралійці виявляли дедалі більше неповаги до британських офіцерів, а солдати різних національностей дедалі більше ганебно поводилися в Каїрі. Кульмінацією стали події двотижневої давності, що припали на Страсну п’ятницю, коли в кварталі розважальних закладів спалахнули заворушення. Каїр уважається одним з найбільш гріховних міст світу, у ньому є безліч борделів, гральних будинків, де охочі до розваг можуть спробувати все – від наркотиків до стриптизу. За непорушним законом «попит народжує пропозицію». Усе це розквітло пишним цвітом, коли сюди приплинули десятки тисяч молодих солдат з грошима в кишенях. Дисципліна похитнулася, невдоволення місцевого населення військовими посилилося[91].

      Отже, у Страсну п’ятницю сотні солдатів, здебільшого австралійців і новозеландців, почали бешкетувати в одному з розважальних кварталів Каїра. Вони, лютуючи, громили бари та борделі, викидали меблі на вулицю і підпалювали їх. Буяючи, натовп прибував, оскільки до місця поспішали інші солдати. Втрутитися спробувала військова поліція; у відповідь в неї полетіли пляшки, четверо солдатів були поранені. Викликані на підмогу британські військові з багнетами були одразу ж роззброєні, їхні гвинтівки кинули у вогонь. Невдачею завершилися і спроби втихомирити натовп за допомогою кавалерії. Поступово все заспокоїлося само собою. Докінз також був там і охороняв шлагбаум на одній з вулиць. У наступні дні озлоблені солдати спалили в таборі буфет і кінотеатр.

      Близько тижня тому військова частина Докінза з полегшенням залишила Єгипет. Тоді в порту Олександрії стояло багато військових кораблів. За два дні вони підійшли до берега Лемноса. Острів був крихітний, усі вміститися на ньому не змогли, тому багато солдатів просто залишилися на кораблях. Зараз Вільям Генрі Докінз сидить на борту корабля «Машобара» в порту

88

Узимку найхоробріші діти з Сувалок грали в таку гру: блукали полями за містом і паличкою тикали в сніг, шукаючи вбитих.

89

Метою цієї наспіх спланованої та хвацької операції було прокласти за допомогою флоту шлях спершу через Дарданелли, потім – через Босфор, щоб постачити військову техніку росіянам, що зазнали поразки, але ще й допомогти їм на Кавказі, де грізний османське наступ, утім, уже загруз у морозах, снігу та хаосі. Сподівалися також взагалі вивести Османську імперію з війни. Точилися нескінченні дискусії між так званими «західниками» й «східняками», у яких перші, переважно військові, закликали віддати пріоритет Західному фронту, тоді як останні, переважно політики, хотіли вести бойові дії на слабких флангах противника, насамперед на Балканах і в південному Середземномор’ї. Операція в Дарданеллах була значною мірою витівкою молодого, хитромудрого і суперечливого Першого лорда Адміралтейства Великої Британії Вїнстона С. Черчилля. Ще 1907 року в британських військово-морських силах вивчили це питання і дійшли висновку, що лише наступом флоту не можна домогтися успіху, але вперті факти не вражали авантюрно налаштованого Черчилля.

90

Це не позбавлений домислів, але й не зовсім помилковий опис того, що планувалося. Війська потрібні тоді, коли на гіркому досвіді з’ясувалося, що кораблі союзників не здатні самостійно форсувати Дарданелли. Сухопутні з’єднання повинні, в першу чергу, знищити батареї берегової артилерії, що завдавали стільки клопоту союзницькому флоту і прицільно стріляли навіть у мінні тральщики, що йшли попереду кораблів.

91

У своєму листі Докінз зізнається в неприязні до єгиптян. Зокрема, він називає їх «нікчемними».