Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах. Петер Енґлунд

до кордону. І тепер, схоже, німці кинули свої сили проти Ренненкампфа на північному сході. З’єднання Літтауера разом з піхотною дивізією якимось чином повинні будуть блокувати німецький прорив [22].

      Артилерійська дуель усе триває. Осіннє повітря сповнене гуркотом гармат. Німецький вогонь чомусь зосереджений на маленькій, порослій чагарником висоті. Ось її вже вкривають дим і хмари від вибухів. Ворожа артилерія лупцює та лупцює по ній, і вкрита зеленню земля не чорніє від воронок снарядів.

      Раптом Літтауер помічає вдалині якийсь рух. Це два німецьких кавалерійських ескадрони мчать уперед розімкненим строєм. Вони не бачать піших гусарів. Літтауер та його товариші вичікують до останнього.

      А потім стріляють. Відстань між ними настільки мізерна, що важко схибити. Літтауер дивиться, як падають вершники і коні. Ті, хто вціліли, мчать назад що є сил.

      Незабаром Літтауер бачить довгі ланцюжки німецької піхоти, яка крокує просто на них. Російська артилерія мовчить вичікуючи, потім відкриває прицільний вогонь. Снаряди рвуться ззаду, попереду, просто посеред лав одягнених у сіре солдатів у загострених касках. Ланцюжки захиталися в диму, зупинилися і… повернули назад.

      Шум бою затих.

      Просто перед ними лежать убиті та поранені німці-кавалеристи, убиті та поранені коні. Мабуть, у ньому самому заговорив коняр, бо споглядання страждань тварин особливо вразило його: «Муки невинних тварин, утягнутих у людські конфлікти, є жахливим видовищем».

      Наступу більше не передбачалося. Уночі ескадрон Літтауера отримав наказ про відступ.

      11

      Вересень 1914 року

      Флоренс Фармборо вперше бачить у Москві мерця

      «Я хотіла його побачити. Я хотіла побачити Смерть». – Так пише вона сама. Ніколи раніше вона не схилялася над мерцем, а донедавна навіть не стикалася з лежачими хворими, що, напевно, нетипово, – адже їй виповнилося 27 років; але пояснюється це тим, що до серпня 1914 року вона жила в комфортних умовах. Флоренс Фармборо народилася і виросла в Англії, в селі, в Бакінґемширі, а з 1908 року жила в Росії. Вона служила гувернанткою в дочок відомого кардіохірурга в Москві.

      Міжнародна криза, що спалахнула цим чудовим спекотним літом 1914 року, оминула її: у той час вона з усім сімейством свого господаря перебувала на їхній підмосковній дачі.

      Вона повернулася в Першопрестольну, охоплена «юнацьким ентузіазмом», як і багато інших. Її нова батьківщина, так само як і стара, об’єдналися в боротьбі проти спільного ворога – Німеччини, і ця енергійна, заповзятлива молода жінка відразу почала розмірковувати, яку користь вона може принести, опинившись на війні. Відповідь знайшлася негайно: вона стане сестрою милосердя. Її господар, відомий хірург, зумів умовити керівництво одного приватного військового шпиталю, розташованого в Москві, узяти на роботу Флоренс і двох своїх дочок як волонтерів. «Ми були такі схвильовані, що й словом не сказати. Тепер і ми теж зможемо внести свою дещицю в спільну справу».

      Це були чудові дні. Через деякий час почали надходити

22

Дивізія Літтауера мала приєднатися до нової 10-ї армії, яка прикривала лівий фланг армії Ренненкампфа, після того як 2-га армія Самсонова припинила існування; однак німці виявилися спритнішими. Вони вже прямували до горезвісного лівого флангу, через важкопрохідні місця навколо Мазурських озер, через перешийок близ Відміннена. У самому кінці цього лівого флангу стоїть ескадрон Літтауера, тому можна сказати, що він займає лівий фланг лівого флангу Ренненкампфа.