Захват і біль битви. Перша світова у 211 епізодах. Петер Енґлунд

уже швидко. Ще один день, можливо, два або три. Залишилося недовго чекати, коли вони вирушать у дорогу. І справа тут не в звичному казармовому базіканні. Повітря сповнене чутками: натяки сприймають як факти, бажане видають за дійсне, страхи і побоювання збуваються. Невизначеність – така природа війни, і непоінформованість – її медіум.

      Утім, все ж є неспростовні ознаки. Усі звільнення скасовані, казарми залишати заборонено. Цього дня було не так багато тренувань і навчання менш корисних речей. Замість цього вони вчилися життєво необхідного – як, наприклад, перев’язувати вогнепальні рани, дізнавалися, які правила діють для недоторканного запасу (так звана залізна порція), як поводитися на залізниці, що буде з дезертирами (смертна кара). Таке життя солдата, укладене в квадрат: битва, потреби, переміщення, примус.

      Крестен Андресен стривожений, стурбований і переляканий. Думка про фронт не запалює в ньому жодної іскри радості. Він належить до тієї меншості народів, які раптово і незаслужено виявилися втягнутими у велику війну, що аж ніяк їх не цікавила. І ось вони мовчки запитують, чому вони опинилися віч-на-віч з чорною енергією війни, їм чужа націоналістична риторика, що провокує війну і вселяє невиправдані надії. У ці дні багато хто готові гинути і вбивати заради країни, з якою вони, в сутності, відчували лише умовний зв’язок: ельзасьці й поляки, русини і кашуби, словенці й фіни, південні тірольці й трансильванські сакси, прибалти й боснійці, чехи й ірландці[28].

      Андресен належить саме до такої меншості: данець за мовою, підданий німецького імператора, проживає на старовинних данських землях на півдні Ютландії, які ось уже понад півстоліття знаходяться в межах німецької держави[29].

      У всіх країнах, де проживали значні за чисельністю національні меншини, люди свідомлювали, які проблеми у них можуть виникнути у воєнний час. Разом з тим ці проблеми вважалися компетенцією здебільшого поліції. Так уважали і в данськомовних областях Німеччини. Ледь на всіх стінах розвісили наказ про мобілізацію, як одразу ж були арештовані сотні данців, які потрапили під підозру. Одним з тих, кого схопили вночі й відвезли в закритому автомобілі, був батько Андресена[30]. Такі настрої панували в перші тижні війни: радість на межі істерії, очікування навпіл зі страхом, переляк, що обернувся агресивністю. І звісно ж чутки, чутки, чутки.

      Початок війни і для Андресена став сильним переживанням. Він щойно завершив свій рукопис «Книга про весну та юність». Це був розлогий прозаїчний опус про народне життя, природу і кохання (чи, радше, про юнацьке очікування кохання). І сам рукопис був оформлений у романтичному стилі – у блакитній обкладинці, прикрашений кольоровими віньєтками і рукописними заставками, – все виготовлено ним власноруч. Книга завершувалася словами: «Дзвін замовкає, за ним другий, третій; дзвони відлунали, їх голос дедалі слабкіший, і ось вони зовсім замовкли. Смерте, де твоя здобич? Пекло, де твоя перемога?» Тієї самої миті, коли він дописував останній рядок, до кімнати зайшов батько і повідомив йому про мобілізацію. Крестен поспіхом додав кілька слів у самому низу

28

Слід також зазначити, що були й такі меншини, які фактично схвалювали війну, вбачаючи у відданій службі спосіб завоювати до себе повагу. Так повелися багато євреїв, особливо ті, хто були найбільш асимільовані в Німеччині та Росії, з великим успіхом у першій країні та меншим – у другій, оскільки німецький антисемітизм був значно слабшим за російський (і за французький). У німецьких газетах розповідали про євреїв Німеччини, які на початку війни з великими труднощами повернулися з Палестини додому, щоб записатися добровольцями на фронт.

29

Герцогства Шлезвіґг, Гольштейн і Лауенбурґ, як відомо, відійшли до Пруссії після датсько-німецької війни 1864 року (більш відомої в нашій країні як «останній подих скандинавізму»). Уже тоді там проживала значна кількість німецькомовного населення.

30

Як і істеричні пошуки шпигунів і зрадників, згасла і ця істерія, тим паче що насправді ж данськомовні піддані, на кшталт Андресена, покірливо стали під прапори своєї країни. Заарештовані, серед яких і його батько, були випущені на волю. Захопливе і влучне, засноване на особистому досвіді, зображення цієї істерії та шпигуноманії, що панувала в Німеччині в серпні 1914 року, можна знайти в есе Клари Юхансон «Військовополонені».