Богиня і Консультант. Володимир Єшкілєв

У тебе, скажімо так, буде інше завдання.

      – А-а… Все ж таки «завдання»…

      – Ну, хочеш, – Яра наблизив своє гіпнотичне око майже до обличчя Мітелика, – я тобі заплачу. Як професійному колупальнику в гімні. Як офігенно крутому профакові. Поімєєш на смерті друга аж двадцять тонн гривень. А як добре працюватимеш, то й усі двадцять п’ять… Вигідно, брате.

      – Хєрово ти мої сівішки читав, брате, – син артилериста відповів поглядом на погляд, намагаючись не змигнути.

      Йому здалося, що вони дивилися один на одного цілу вічність. Потім Яра спритно перехилився через ремінь безпеки і обняв старшого консультанта.

      – Все буде добре, Міта-брате, – сказав він.

      Мітелик не бачив Яриного обличчя, але йому здалося, що воно не посміхається, що єдине око таке ж холодне і конспіративне, як і вічність тому.

      4

      Удруге Яра зупинив джип у Карпатах, за кількасот метрів від крайньої хати гірського села. Високі кущі й насип не дозволяли побачити джип з дороги. Вже сутеніло, і тінь видовженої гори надійно сховала коробку «лендкрузера» від сонячних променів. Яра вийняв стільничку, подивився на монітор.

      – Тут МТС не тягне. А в тебе теж МТС, – констатував він. Потім спитав Мітелика: – Зголоднів? – і сам відповів: – Зголоднів, авжеж, зголоднів наш Міта-брат. А на цей випадок у добрезного братана Яри заникано сухпайок. Поживний і смачний.

      Він видобув з-за Мітеликового сидіння пластиковий пакет. У пакеті знайшлося кілька великих бутербродів, загорнутих у прозору плівку, шмат сирокопченої ковбаси і плитка чорного шоколаду. За іншим сидінням Мітелик виявив дволітрову пляшку з тоніком. Компаньйони швидко відновили сили. Після вечері Яра заплющив очі. Здавалося, він заснув.

      – На кого чекаємо? – спитав Валерій Петрович.

      – Темнота – друг молодёжи.

      – Істинно, брате. Але от питання: що ота малодьож забула в цій дірі? До речі, Джеймс Бонд відмовився від костюмів Brioni.

      – Джеймс Бонд – кончений, – Яра розплющив очі й почепив на носа темні окуляри. – Перш ніж щось далі робити, ми повинні з’ясувати, знайшли ті уроди реліквію чи ні.

      – І ось тут ми це маємо вияснити?

      – Так. Саме тут.

      – У цих горах?

      – У цих довбаних горах. Кажу ж тобі людською мовою.

      – І хто ж нам тут, брате, надасть таку інформацію?

      – Ти ж сам мені розповідав, що столичні клоуни ходять до дідів-провидців. Я от теж іноді ходжу.

      – Здурів?

      – А я завжди був дурним. Був би мудрим, мав би два ока. Як от ти, брате, маєш. Як мав Боб, царство йому небесне. – Яра розтягнув губи в робленій посмішці. – А кто не курит и не пьёт, тот здоровеньким помрёт. Да?

      – Не треба так.

      – Як?

      – Так.

      – Ок, брате.

      – Проїхали… А що то за дідо?

      – Мольфар[5].

      – Справжній?

      – Виробляти підробних ще не навчилися.

      – Я не про те.

      – Досі він про все точно розповідав. Не маю підстав не вірити. От ти, брате, називаєш себе консультантом. І клієнти тобі вірять

5

Чаклун, відун (діал.).