Автохтони. Марія Галіна

було в гримерці, вона саме готувалася до виходу, і ось…

      – Сказала все йому і вийшла співати партію? Show must go on?

      – Певна річ. – Вона навіть злегка здивувалася. Круглі брови трохи підвелися.

      Ось дивний, альтруїстичний егоїзм. Буквально хвилину тому взнала, що її коханого чоловіка розстріляно, кинула в обличчя кату-коханцю, що ненавидить його… І виходить на сцену співати. А що вона, до речі, співала?

      – А що вона, до речі, співала?

      – Кармен.

      Ну, звісно. Кармен. Як же може бути щось інше? Хозе та Гарсіа Кривий. Чудова, чудова мізансцена.

      – Звісно, вона вийшла співати. Як же інакше. Я ось усе думаю, чому він не вбив її одразу, там, у гримерці? Напевно, шок. Вийшов механічно, механічно увійшов до зали, сів у перший ряд, там була броня, для партактиву. І потім, у міру того, як він усвідомлював, що вона просто ним скористалася, зухвало, безсоромно, що він занапастив свою кар’єру заради примари…

      Маленькі руки, що обіймали коліно, зціпилися сильніше, кісточки побіліли.

      – Так, – погодився він, – у цьому є гірка іронія. Одного єдиного разу виявити людяність і тим самим зруйнувати все своє життя.

      – Там була її донька, – руки спурхнули, знову лягли на коліна, – сиділа в партері. Вона бачила все. Від початку до кінця. Як він підвівся – мертве обличчя… френч… комір розхристаний, немов він рвав його на собі… в галіфе, в чоботах, у яких відбивалися вогні рампи, як вистрелив… як на білій сорочці Кармен розкрилася багряна квітка. Він влучив у артерію – кров чвиркнула фонтаном і заплямила глядачів у першому ряді. Я все ж таки думаю, їй це примарилося від потрясіння, як ви гадаєте? Таке може бути? Щоб кров із такою силою?

      – Не знаю.

      – Вона спробувала затулити долонею рану, а кров усе одно струменіла крізь пальці – поштовхами. І вона… подивилася на нього і засміялася. Вона сміялася, доки не впала. Паніка почалася не відразу – спочатку глядачі вирішили, що це за ходом вистави, розумієте?

      – Так. Таке буває. А що з ним стало? З цим, із Пушним?

      – Він спробував вистрілити у себе, але не зміг. Не знаю, чому. Чи то осічка, чи то набої скінчилися. Відкинув пістолета, закрив обличчя руками і заплакав. Його увели. Ось і все. Більше я нічого про нього не знаю. Його теж розстріляли, напевно.

* * *

      Азія, нубійська рабиня, кохана Петронія: Тиранові протистояти марна річ: з людиною він схожий лиш подобою, направду ж ані сльози, ані жалощі його не зворушать, і навіть у буйних оргіях йому інакша насолода відома, ніж ти, мій бідолашний, і співдружники зазнали, здригаючись у пристрасті…

      Петроній: Ось сонце хмари світанкові забарвило в пурпур, ось друзі мої прокидаються, вільно ранковим повітрям дихають, обнеси ж їх келихом, потіш кожного танцями, а не безглуздою балаканиною. Не для того я платив за тебе повновагим золотом, аби ти удавала тут старого сенатора.