Заїр. Пауло Коельйо

де не бракує зрад, розлучень, убивств, замахів, широка публіка забула про історію, що сталася зі мною. Роки досвіду навчили мене, що подібна сенсація не вплине на мого вірного читача (щось подібне вже траплялося, коли аргентинське телебачення показало журналіста, який нібито мав докази про мій таємний роман у Чилі з майбутньою першою леді країни, а проте мої книжки залишилися в Чилі у списку бестселерів). Сенсація на те й сенсація, щоб тривати не довше за п’ятнадцять хвилин, як сказав один американський актор. Мене турбувало зовсім інше: треба було реорганізувати своє життя, знайти нове кохання, знову почати писати книжки, і десь у закутку свідомості, на межі між любов’ю й ненавистю, зберегти спогад про свою дружину.

      Або, висловлюючись точніше (а я мусив подивитися правді у вічі), про свою колишню дружину.

      Дещо з того, що я передбачав у готелі «Бристоль», справді відбулося. Деякий час я не виходив із дому, бо не знав, як подивитися у вічі друзям і сказати: «Моя дружина мене покинула, вона знайшла собі молодшого». Коли я нарешті наважився вийти на люди, ніхто ні про що мене не запитував, але, випивши кілька келихів вина, я сам відчув потребу поговорити на цю болючу тему – так ніби я міг прочитати думки інших, а вони не мали іншої турботи, крім як довідатися про те, що сталося в моєму житті, але були досить виховані, щоб нічого мені не казати. Залежно від гумору, в якому я перебував у той або в той день, Естер була або святою жінкою, що заслуговувала кращої долі, або жінкою підлою і зрадливою, яка поставила мене в дуже складне становище, коли мене мало не звинуватили у вбивстві.

      Друзі, знайомі, видавці – усі ті, хто сидів за моїм столом на численних званих вечерях, які я мав за обов’язок відвідувати, спочатку слухали мене з певною цікавістю. Але незабаром я помітив, що вони змінювали тему розмови – моя історія була для них цікавою недовго, а незабаром вийшла за межі їхніх повсякденних зацікавлень, їм було куди цікавіше обговорювати смерть актриси, вбитої співаком, або відкриття юної дівчини, що написала книжку про свої любовні стосунки з відомими політиками. Якось, перебуваючи в Мадриді, я звернув увагу на те, що мене все рідше запрошують на всілякі врочисті події та вечірки: хоч я відчував певну втіху, коли полегшував собі душу, звинувачуючи або нахвалюючи Естер, я почав розуміти, що перетворююся на щось гірше, аніж зраджений чоловік; я перетворювався на зануду, якого ніхто не хоче бачити поруч себе.

      Відтоді я постановив собі страждати мовчки, й запрошення знову заповнили мою поштову скриньку.

      Але Заїр, про який я спочатку думав із ніжністю або роздратуванням, займав усе більше й більше місця в моїй душі. Естер ввижалася мені в кожній жінці, яку я зустрічав. Я бачив її в усіх барах, кінотеатрах, на всіх автобусних зупинках. Не раз я наказував водієві таксі зупинитися посеред вулиці або їхати слідом за кимось, аж поки не переконувався, що це не та особа, яку я шукаю.

      Оскільки Заїр заполонював усі мої думки, я потребував якоїсь протиотрути, чогось