Біла принцеса. Філіппа Ґреґорі

ліжка з веселою безпосередністю, що, як я починаю думати, приховувала його власну ніяковість тим, що він робить. Я лежала на спині, нерухома, як камінь. Я ніколи не підіймала край своєї сукні, навіть не допомагала йому прибрати її, коли вона йому заважала. Я дозволяла йому брати себе без жодного слова протесту й відвертала обличчя до стіни. Коли він уперше нахилився, щоб поцілувати мене в щоку, його поцілунок потрапив мені на вухо, і я не звернула на нього уваги, ніби то був доторк мухи, що там пролетіла.

      Вестмінстерський палац, Лондон

Різдво 1485 року

      Після трьох тижнів такого життя я пішла до матері.

      – Я пропустила свій термін, – сказала я напрямки. – Думаю, це знак.

      Вираз радості в неї на обличчі був достатньою відповіддю.

      – О, моя люба!

      – Він повинен одружитися зі мною негайно. Я не хочу зазнати публічної ганьби.

      – Він не матиме причин відкладати шлюб. Це те, чого вони хотіли. Просто чудо, що ти виявилася такою плодючою. Але я була такою самою, і моя мати теж. Ми жінки, яких Бог благословив дітьми.

      – Так, – сказала я, не відчувши ніякої радості у своєму голосі. – Але я не маю відчуття, що Він мене благословив. Ця дитина зачата не в коханні. Й навіть не в законному шлюбі.

      Вона знехтувала безвиразність мого голосу й напругу на моєму блідому обличчі. Вона пригорнула мене до себе й поклала руку на мій живіт, плаский і гладенький, як і завжди.

      – Це благословення, – запевнила вона мене. – Нова дитина, можливо, хлопчик, можливо, принц. І не має значення, що ти зачала його під примусом. Головне, щоб він виріс сильним і високим, і ми зробимо його своїм власним, трояндою Йорків на троні Англії.

      Я стояла в її обіймах, наче слухняна племінна кобила, і я знала, що вона має рацію.

      – Ти скажеш йому чи я?

      Вона не стала вагатися.

      – Скажи йому ти, – запропонувала вона. – Він буде щасливий, коли почує про це від тебе. Це буде першою доброю новиною, яку ти зможеш йому принести. – Вона всміхнулася мені. – Першою з багатьох, я сподіваюся.

      Я не змогла всміхнутися їй у відповідь.

      – Мабуть, що так.

      Цього вечора він прийшов рано, і я налила йому вина й заперечливо підняла руку, коли він хотів повести мене до ліжка.

      – Я пропустила свої місячні, – спокійно сказала я. – У мене, мабуть, буде дитина.

      Не було сумніву, що на його обличчі з’явився радісний вираз. Воно розчервонілося, він узяв мої руки й притяг мене ближче до себе, так ніби хотів обняти мене й пригорнути до себе з любов’ю.

      – О, я радий, – сказав він. – Дуже радий. Дякую тобі, що ти сказала мені, це дало мені велику полегкість. Нехай Бог благословить тебе, Елізабет. Благословить тебе й ту дитину, яку ти зачала. Це велика новина. Це найкраща новина з усіх можливих. – Він обернувся й підійшов до вогню, а потім повернувся до мене. – Це справді добра новина. А ти така гарна! Й така плодюча!

      Я кивнула, моє обличчя залишилося кам’яним.

      – Ти знаєш, чи це буде хлопчик? – запитав він.

      – Поки