Евотон: трансформація. Андрій Крижевський

подивилася на батька, а Кетрін скривджено відвернулась і продовжила спостерігати за міським пейзажем з вікна. Батько широко посміхнувся й підморгнув Айюмі: дівчинка тямущо пересіла до Ганни, що обійняла її. А чоловік дбайливо притиснув до себе Кетрін і зашептав їй у маківку:

      – Щойно я повернуся, ми обов’язково сходимо на фінал Ліги чемпіонів. Обіцяю!

      – Правда? – Кетрін радісно стрепенулась і обернулася до батька.

      – Так! Ми підемо на футбол!

      Дівчинка в захваті завищала й кинулася обіймати тата.

      – Бейсбол, сокер… Як можна це дивитися? – жартівливо запитала в самої себе Анна.

      Чоловік неголосно кашлянув, викликав голограму Помічника й задав декілька послідовних команд своєму комп’ютеру.

      – Підсилюєш енергетичне значення своїх евотонів? – запитала старша донька.

      – Так.

      – Мені завжди боляче дивитися, як ти мучишся…

      Батько упевнено відповів:

      – Це – найменше, що я можу зробити для того, щоб бути поряд з вами й вашою мамою!

      Очі Анни заблищали від ледве стримуваних емоцій.

      Раптово перед чоловіком з’явилася схвильоване жіноче обличчя.

      – Привіт, – ворухнулися вуста голограми.

      – Привіт, мила!

      – Веле, ти відлітаєш на зустріч? – стурбовано запитала жінка.

      – Так. За годину. Андрій уже чекає мене в Лондоні, – спокійно, немов боячись налякати, відповів він. – Ти розмовляла з ним?

      – Звісно.

      – Отже, ти вже в курсі? – обережно запитав Велфарій.

      – Ні, я його не розпитувала в надії, що ти розповіси мені більше.

      Вел гмикнув у відповідь.

      Антиграв здійснив м’яку посадку на газон перед двоповерховим особняком. Білосніжна будівля яскраво виділялася серед соковитої зелені. Будинок, особливо його лоджії і балкони, тонули у строкатих квітах. Діти вибігли назустріч Діані, яка зупинилася, присіла і приготувалася до обіймів. Позаду йшла посміхаючись Анна. Вийшовши останнім і прихилившись до корпусу антиграва, Велфарій мовчки милувався близькими йому людьми. Нарешті, до нього підійшла його дружина, яку він ніжно обійняв і палко поцілував.

      – Нам варто переживати? – запитала вона, поклавши йому руки на груди.

      – Ні, – відмахнувся патрієць. – Проте охорону біля будинку я все одно поставлю.

      – Велфарію! Що відбувається? – стривожено розпитувала Діана. – Абсідеуми?

      Патрієць задумався, не відповівши.

      – Рано чи пізно вони мали повернутися. І вони не з тих, хто любить програвати. Ми самі винні, що досі не підготувалися до вторгнення належним чином!

      – Діано, сонечку! Ніхто не збирається здійснювати вторгнення, – намагався заспокоїти її Вів. – Так, в інформаційному полі з’явилася деяка інформація. І в жодному разі не можна допустити, щоб першою підтвердила її достовірність цивілізація абсідеумів. Тоді світ навколо нас, Всесвіт, який ми знаємо, зміняться до невпізнання. У гірший бік… – патрієць прагнув згасити свої внутрішні емоційні пориви, щоб не спонукати