Евотон: трансформація. Андрій Крижевський

тому удочерили батьки американки.

      – Не варто, Кеті, – з розумінням і вдячністю відповіла японка. – Система не працює й дає збої. Ти ж сама бачиш, що ніякого зближення не відбувається.

      – Але ж я – зі старого покоління… – проникливо відказала Кетрін.

      – Таких, як ти, – неймовірно мало. Он, глянь праворуч! Бачиш, як вони стоять і уїдливо шкіряться на нашу групу. Уявляю, що їм наговорили їхні батьки. А дорослі!.. – Айюмі підняла руку й торкнула те місце, куди нещодавно вдарила вчителька.

      – Що, болить? – розреготався хтось з хлопців, який проходив повз них.

      – Не твоя справа, довбню! – нервово відповіла Кетрін. – Абсідеумів на вас бракує!

      – Кеті! Облиш! – заспокійливо попросила сестра. – Не дай Боже, щоб вони повернулися!

      – Як ти? – запитав хлопчик, що підійшов.

      – Дякую, Майкле. Дурня ще та!

      Айюмі дбайливо дістала й передала йому якийсь зошит. Хлопчик узяв його й поглянув у бік дітей, що стояли навпроти.

      – Кумедно!

      – Що? – запитала Кетрін.

      – Я відчуваю себе як homo sapiens[1], що стоїть перед afarensis[2]… Місіс Плез[3] відпочиває!

      Всі троє засміялися. З групи дітей навпроти вийшли троє найогрядніших хлопчаків, яким не сподобався їхній сміх, з відверто недоброзичливими намірами.

      – Що, чверть від ста, вам мало запотиличників дали? – вороже запитав один з них.

      Майкл зробив два кроки їм назустріч, перегородивши шлях до дівчаток. Найбільший хлопчак підійшов до Майкла впритул і грізно подивився йому в очі:

      – Що, чверть від ста, отримати хочеш, задрипанцю?

      Інший хлопчисько підскочив до захисника і штовхнув його ногою ззаду. Майкл, не втримавши рівноваги, врізався у третього здорованя, який зі злісним сміхом відштовхнув його назад.

      Почувши крики, із-за спин переляканих дівчаток вибігли декілька хлопчиків. Отримавши сильний запотиличник, Майкл скрикнув і мимохіть простягнув руки вперед, а його очі зажевріли червоним світлом. Нападники з жахом у очах і боягузливим виском пригнулися. Хлопчики, що підбігли, вчинили так само, як Майкл.

      – О боже! – закричала місіс Керрінгтон, пробираючись крізь скупчення дітей. – Майкле, опусти руки, милий! – вона нагнулася й обійняла його. Сяйливі очі згасли.

      – Місіс Керрінгтон, він хотів евотонувати нас! – заскиглили школярі, випроставшись.

      – І правильно! – втрутилася Кетрін. – Жаль, що не вийшло!

      – Кеті! Замовкни! Тримай себе в руках! А ви, шибеники, зайдете після уроків до мене в кабінет!

      – Але місіс Керрінгтон.

      – Без «але»! Розійтися всім! І ви теж, захисники! – строго звернулася вона до хлопчиків, що підбігли на допомогу. – Майкле, евотонування – не жарти! Адже ти повинен це розуміти, як ніхто інший.

      – Пробачте мене, будь ласка, – винувато вибачився школяр.

      – І я муситиму повідомити про цей інцидент вашим батькам! – строго звернулася вона до дітей.

* * *

      Надвечір’я.

1

Людина розумна (лат. Homo sapiens) – вид роду Люди (Homo). У кінці верхнього палеоліту (близько 40 тисяч років тому) залишався єдиним представником сімейства гомінідів.

2

Австралопітек афарський (лат. Australopithecus afarensis) – вимерлий вид австралопітека з родини гомінідів, що жив близько 4 мільйонів років тому.

3

«Місіс Плез» – всесвітньо відомий череп самки австралопітека африканського (вимерлого виду з сімейства гомінідів, який мешкав близько 3, 5–2, 4 мільйонів років тому).