Сьогодні я бачила…. Делия Стейнберг Гусман

щоб зрозуміти. Але тепер я звернулася з молитвою до Бога, щоб він відвернув мої очі від такого прикрого видовища… Лише на мить піддалась я егоїстичному почуттю, і нараз усвідомила, що для того, щоб більше не бачити страждання, слід віднайти його причини.

      Для того я маю обмаль скромних засобів: своє слово, своє перо, але офірую їх зі щирістю молодості, знаючи шляхи визволення, які не ставлять пастки тілові, а навпаки, дають душі крила.

      …Гіпі

      Сьогодні я бачила гіпі…

      Мені здалося, що я бачу тінь з далекого минулого. Проте, якщо подумати, ще недавно рух гіпі був на злеті. Я знала, що час своїми циклічними іграми спричинює виникнення і зникнення світів, але гіпі, якого я бачила сьогодні, змусив мене застановитися ще й над тим, як швидко, немов у вирі, спливають нині ці цикли, пришвидшуючи рух стрілок цивілізаційного годинника.

      Цей гіпі з довгим скуйовдженим волоссям, у благенькому, зумисне витертому вбранні, уособлював живий протест… Але не той протест, що постає з ідеї гіпізму. Десь глибше прозирав протест нездійснених змін. Це був протест поразки, малоконструктивної ідеї, яка не змогла змінити світ і тепер згасає як звичайнісінька мода.

      Коли з’явились перші гіпі, і їх було нетрохи, коли по всіх усюдах тисячі молодих людей обрали такий спосіб самовираження, існувало багато речей, проти яких варто було протестувати. Молодь, яка прагнула чистоти й автентичності, мала радикально змінити зужиті ідеї та звичаї. Нещирій, поверхневій моральності вона протипоставила нові, шляхетні вартості. Забруднення довкілля у містах вимагало повернення до лона природи; анонімність механізованої праці – пріоритету особистого зусилля: хай то буде якась саморобка чи оригінальна абищиця; на зміну мистецтву, яке втратило своє високе призначення або стало малозрозумілим, приходило ремісництво; саме вбрання цього віджилого світу було відкинуто, натомість утвердився новий «однострій» – однострій «бідака»…

      Так, гіпі справді хотіли змінити триб життя, але, певне, не завважили, що зміна – це не тільки руйнування старого, віджилого ладу, а й запровадження нового, вартного і тривкого. Ще раз хибне тлумачення свободи стало на заваді цілком здійсненній мрії… На вівтар «свободи» було покладено системи, організацію, зобов’язання, і кожен робив, що йому заманеться… Але гіпі, котрого я бачила, не може претендувати на уособлення всіх гіпі. Вони були різні і сповідували різні погляди – настільки складні й суперечливі, що від них лишився тільки загальний заклик до протесту. Протесту проти вся і всіх.

      Щось змінити так і не вдалося… Врешті-решт, довколишній світ – великий і могутній – увібрав в себе «дорослих гіпі», а деяких, навпаки, рішуче відторгнув через їхню не тільки психологічну непристосованість, а й тяжкі фізіологічні вади, спричинені, як правило, наркотиками.

      Отож гіпі, котрого я бачила, не можна назвати щасливим і життєрадісним. Це мандрівне уособлення вічного протесту задля самого протесту. Його зернята добрих