Сповідь відьом. Тінь ночі. Дебора Гаркнесс

мене.

      Філіп блискавично перевів погляд з мене на Метью.

      – У стінах замку була відьма?

      – Так, – коротко відповів Метью.

      – Скоріше, вона над ними витала, – обережно поправила я, іще раз заволодіваючи увагою його батька. – Не думаю, що яка-небудь відьма коли-небудь торкалася землі в Сеп-Турі, якщо це так важливо. Ну, звісно, окрім мене.

      – Ясна річ, – кивнув головою Філіп. – Продовжуйте.

      – Вона понесла мене до замку Ля-П’єр. Там був Доменіко. І Герберт. – Із виразу обличчя Філіпа я побачила, що він знав і про замок, і про тих двох вампірів, які мене в ньому зустріли.

      – Не рий другому яму, сам до неї потрапиш, – пробурмотів Філіп.

      – Моє викрадення було здійснене за наказом Конгрегації, і відьма на ім’я Сату намагалася силою дізнатися у мене про магію. Коли їй це не вдалося, вони кинула мене до потаємної підземної темниці.

      Рука Метью потягнулася до заглибини на моїй талії, як і кожного разу, коли заходила мова про той злощасний вечір. Філіп помітив цей порух, але не сказав нічого.

      – Після того як я втекла, мені вже не можна було залишатися в Сеп-Турі й наражати Ізабо на небезпеку. Розумієте, з мене виходила вся ота магія, яку я не могла контролювати. Тому ми з Метью подалися до мене додому, до будинку моєї тітки. – Я зробила паузу, розмірковуючи, як краще пояснити, в якому місті той будинок розташовувався. – Ви чули легенди, які розповідають піддані Гелоугласа про землі, що лежать на заході за океаном? – Філіп кивнув. – Саме там і живуть мої тітки. Ну, принаймні приблизно.

      – І ці ваші тітки – вони також відьми?

      – Так. А потім з’явилася маньясанг, щоб убити Метью – одне зі створінь Герберта – і їй це майже вдалося зробити. Нам нікуди було подітися від Конгрегації – лише сховатися від неї в минулому. – Я зупинилася, вражена злісним поглядом, який кинув Філіп на Метью. – Але раю ми тут теж не знайшли. Люди у Вудстоці дізналися, що я відьма, а судилища в Шотландії можуть негативно вплинути на наше життя в Оксфордширі. Тому нам знову довелося тікати. – Я іще раз переглянула обриси своєї розповіді, видивляючись, чи не випустила з неї щось важливе. – Оце й все, що я маю сказати.

      – Ви маєте здібність подавати складні відомості швидко й дохідливо, мадам. Якщо ви люб’язно поділитеся своїм досвідом з Метью, то зробите нашій родині неоціненну послугу. Бо ми надто багато витрачаємо на папір та пера. – На мить Філіп втупився поглядом у кінчики своїх пальців, а потім підвівся з чисто вампірською рвучкістю, яка перетворила цей простий рух на справжнісінький вибух. Секунду тому він сидів, а тепер раптово й лячно нависнув над столом усіма шістьма футами свого зросту. І пильно дивився на сина.

      – Метью, ти граєш в небезпечну гру, в якій можна втратити все, а здобути дуже мало. Після твого від’їзду Гелоуглас прислав мені повідомлення. Вершник вирушив іншим маршрутом і випередив тебе, прибувши раніше. Поки ти сюди добирався, король Шотландії заарештував більше сотні відьом і ув’язнив їх в Единбурзі. Не підлягає сумніву,