Вступ до психоаналізу. Зиґмунд Фройд

з убивцею Г., що, видаючи себе за бактеріолога, спромігся дістати з наукових закладів зразки культур украй небезпечних збудників хвороб і використовував ті культури, щоб найжорстокіше прибирати з дороги своїх ближніх. Якось цей чоловік поскаржився керівництву одного з таких закладів на неефективність висланих йому культур, але при цьому схибив на письмі і замість слів «під час моїх дослідів на мишах і морських свинках» можна було виразно прочитати «під час моїх дослідів на людях». Лікарі в інституті звернули увагу на цю письмову похибку, проте, наскільки мені відомо, не зробили з неї ніяких висновків. Гаразд, а що на це скажете ви? Чи не слід було лікарям сприйняти цю письмову похибку як зізнання й розпочати слідство, завдяки якому вбивцю вчасно схопили б за руку? Чи незнання нашого розуміння похибок не стало в цьому випадку причиною вкрай тяжкого недогляду? Ні, гадаю, така письмова похибка мені б і справді видалась украй підозрілою, але розуміти її як зізнання заважають дуже важливі обставини. Тут не так усе просто. Письмова похибка – це, безперечно, непряме свідчення, але для початку слідства її самої не досить. Щоправда, похибка свідчить, що чоловік переймався думкою інфікувати людей, але з неї годі виснувати, чи та думка вже набула ваги виразного злочинного наміру, чи це тільки пуста фантазія. Крім того, цілком може трапитись, що чоловік, припустившись на письмі такої похибки, заперечуватиме цю фантазію, висуваючи найслушніші суб’єктивні виправдання, казатиме, мовляв, вона абсолютно чужа йому. Коли згодом ми зупинимось на різниці між психічною і матеріальною реальністю, ви навчитеся краще розуміти можливі варіанти. Але це знову-таки випадок, коли похибка з часом набирає такого значення, про яке ніхто й не здогадувався.

      При читальній похибці ми бачимо психічну ситуацію, що істотно відрізняється від ситуації при похибках мовних і письмових. Одну з двох конкурентних тенденцій тут заступає збудження чуттів, і, мабуть, через те в нього й менша опірність. На відміну від написаного, те, що людина читає, – аж ніяк не продукт її власного психічного життя. Тому у великій кількості випадків читальна похибка полягає в цілковитій заміні. Слово, яке слід прочитати, людина заступає іншим словом, навіть коли між текстом і продуктом мовної похибки немає зв’язку за змістом; як правило, це наслідок схожості двох слів. Ліхтенберґів приклад: «Agamemnon замість angenommen» – найкращий у цій групі. З’ясовуючи порушувальну тенденцію, що призвела до читальної похибки, слід зовсім відкласти хибно прочитаний текст і зосередити аналітичне дослідження на таких двох питаннях: що саме найперше спадає на думку у зв’язку з результатом читальної похибки і в якій ситуації трапилася похибка? Іноді самого знання цієї другої обставини досить для пояснення читальної похибки, приміром, коли хто, гостро прагнучи справити певну потребу, блукає незнайомим містом і раптом на великій вивісці на рівні другого поверху читає: «Klosetthaus». Бідолаха ще встигає подивуватись, чому вивіску прибили так високо,