Вступ до психоаналізу. Зиґмунд Фройд

для куди докладнішого пояснення хибних дій. І це ще не все! Навіть робота з незначними симптомами, яку ми звичайно провадимо в цій царині, пов’язана з певними небезпеками. Є така психічна хвороба, як комбінаторна параноя, при якій використання незначних симптомів переходить усякі межі, і я, звісно, не скажу, ніби висновки, зіперті на такі підстави, цілком слушні. Уникнути небезпек можна, лише поширивши базу спостережень, збираючи схожі свідчення з найрозмаїтіших царин психічного життя.

      Тож на цьому ми полишимо аналіз хибних дій. Але я мушу попросити вас іще про одне: запам’ятайте метод, із допомогою якого ми вивчали ці феномени, він вам придасться як взірець. Із цього прикладу можна виснувати, яка мета у нашої психології. Ми прагнемо не тільки описувати і класифікувати явища, а й зрозуміти їх як вияви боротьби психічних сил, як ознаки цілеспрямованих тенденцій, що або працюють у супрязі, або перешкоджають одна одній. Ми прагнемо виробити динамічне уявлення про психічні феномени. Згідно з цим нашим уявленням, ті пориви, які ми ще тільки розкриваємо, важливіші за сприймані феномени.

      Отож тепер не заглиблюймось далі у вивчення хибних дій, а киньмо наостанок побіжний погляд на всю широчінь цієї царини, щоб побачити вже знайоме нам і вийти на слід нового і непізнаного. При цьому дотримуймось поділу на три групи, вже зробленого на початку курсу: мовні похибки разом із підпорядкованими їм формами письмових, читальних і слухових похибок; забування із своїми різновидами, які відповідають забутому об’єктові (власних назв, чужомовних слів, намірів, вражень); помилкова діяльність, запихання, гублення. Омани, тією мірою, якою цікавлять нас, належать почасти до забування, почасти до помилкової діяльності.

      Хоча мовні похибки ми вже досить докладно розбирали, треба, однак, дещо додати. З мовними похибками пов’язані незначні афективні феномени, і вони ще й як для нас цікаві. Нікому не до вподоби, що в нього сталася мовна похибка; людина часто не чує своєї похибки, зате завжди чує похибки інших. Мовні похибки певною мірою заразливі: важко читати про мовні похибки і не скоїти їх самому. Мотивацію найнезначніших мовних похибок збагнути неважко, хоча саме вони нітрохи не сприяють з’ясуванню потаємних психічних процесів. Коли, приміром, унаслідок байдуже як мотивованої перешкоди хтось вимовив наголошений склад як ненаголошений, то, надолужуючи це, наголошує найближчий ненаголошений склад, коячи ще одну мовну похибку. Те саме відбувається й тоді, коли хто нечисто або недбало вимовить дифтонг: наприклад, eu або oi як ei; він намагається компенсувати неточність і тому наступне ei змінює на eu або oi. За цими явищами стоїть озирання на слухача, щоб той часом не подумав, ніби мовцеві байдуже, як він володіє рідною мовою. Намір другого, компенсаційного, перекручення полягає в приверненні уваги слухача до першого й запевненні, що мовець і сам помітив свою похибку. Найчастіші, найпростіші і найнезначніші випадки мовних похибок – це стягнення і випередження, які виявляються