Вступ до психоаналізу. Зиґмунд Фройд

незвичайним чином, стаючи перешкодою іншим намірам? Зрозуміло, вони розмаїті, проте ми прагнемо знайти в них щось спільне. Якщо з цього погляду вивчити низку прикладів, ми зразу ж побачимо, що вони поділяються на три групи. До першої групи належать випадки, коли порушувальна тенденція відома мовцеві, крім того, він її усвідомлював і до мовної похибки. Тож при похибці «гидомі» мовець не тільки визнав, що подумки засудив згадані вчинки, назвавши їх «гидотою», а й сказав, що справді мав намір, від якого згодом відступився, висловити свій осуд. До другої групи належать випадки, коли порушувальну тенденцію мовець також визнає за свою, проте не усвідомлював, що вона активізувалась у ньому саме перед мовною похибкою, тому він, хоч і згоджується з нашим тлумаченням своєї похибки, певною мірою все-таки чудується їй. Приклади такого поводження, мабуть, легше відшукати серед інших хибних дій, ніж безпосередньо в мовних похибках. У третій групі випадків мовець затято відкидає наше тлумачення порушувального наміру; заперечує не тільки наявність того наміру в себе перед мовною похибкою, а й стверджує, ніби намір йому цілковито чужий. Згадайте про приклад із «мно-гімно літа» і просто-таки зухвалого відкоша, якого я дістав від мовця, розкривши йому порушувальну тенденцію. Ви знаєте, що в розумінні таких випадків згоди ми ще не досягли. Я й нітрохи не зважатиму на заперечення чоловіка, що виголосив тост, і без вагань цупко триматимусь власного тлумачення, тоді як ви, гадаю, ще досі перебуваєте під враженням його опору і вагаєтесь, чи не слід узагалі відмовитись від тлумачення таких хибних дій і вважати їх за суто фізіологічні акти в розумінні, властивому допсихоаналітичній добі. Мені здається, я знаю, що відлякує вас. Моє тлумачення охоплює й припущення, що в мовця можуть виявитись наміри, про які він сам нічого не знає, але які я розкриваю, спираючись на непрямі свідчення. Тож ви й зупиняєтесь перед таким новим і таким важливим своїми наслідками припущенням. Я розумію вас і певною мірою визнаю слушність вашої реакції. Але з’ясуймо таке: якщо ви, дотримуючись уявлення про хибні дії, підтвердженого стількома прикладами, хочете бути послідовні, вам слід наважитись і визнати навіть це, чуже і незвичне для вас припущення. Якщо ви цього не зможете, то будете змушені зректися ще й не цілком здобутого розуміння хибних дій.

      Зупинімося ж на тому, що об’єднує всі три групи, що є спільного в трьох механізмах мовних похибок. На щастя, помилитися тут – неможлива річ. В обох перших групах мовець визнає наявність порушувальної тенденції; в першій навіть іще до того, як та тенденція безпосередньо виявилась у мовній похибці. Але в обох випадках її згнічено. Мовець вирішив не висловлювати думку, і тоді сталася мовна похибка, тобто згнічена тенденція виявилася супроти його волі – або змінивши вияв дозволеного наміру, або змішавшись із ним, або просто заступивши його. Ось який механізм мовної похибки.

      Не відступаючи від своїх поглядів, я можу привести в цілковиту гармонію зі щойно описаним механізмом і процес, який відбувається