Повія. Панас Мирний

задля його…»

      Уся творча спадщина (поезія, проза, драматургія, переклади, фольклорні записи) і громадська діяльність Панаса Мирного мали єдину мету – і словом, і ділом служити на славу рідній Україні.

      Сергій Гальченко

      Частина перша

      У селі

      І

      Ще такої зими лютої та скаженої люди не зазнають! Осінь була дощова: від другої Пречистої[5] як почалися дощі, та день у день лили – до самого Пилипа[6]. Земля так набралася води, що вже і в себе не приймала. Великими річками-озерами стояла та вода по полях та балках; на проїжджих шляхах такі багна – ні пройти, ні проїхати. Не тільки село з селом – сусіди не бачилися одно з другим цілими тижнями; жили, як у неволі. Осіння надвірня робота стала. Коли хто мав клуню – молотив собі потрохи, прибирав, що дала за літо кривава праця. Та чи багато тих клунь у Мар’янівці? У зборщика Грицька Супруна – одна; у попа – друга; у пана – третя; а в останніх – хліб гнив у стогах. І врожай того літа негустий удався; тепер осінь мáла й те зогноїти… Боліло хліборобське серце, дивлячись на свої залиті водою токи, на почорнілі, припавші до землі стіжки. У Демиденка у стозі жито росло; у Кнура два стоги миші поточили; зовсім скирти розсунулись, розпались – у гній повернулись. В Остапенка оселя подірчавіла – вода у хату лилася: мав був сеї осені вкрити, та захопила негода. На людей пішла пошесть: трясці, пропасниці… Заробітку ніякого; грошей немає. У других і хліба не стало, та ніде й позичити. Біда, кара господня! Наймали акафісти, служили молебні – ніщо не помагало!

      Так було аж до Пилипа. Уночі перед заговінами потягло холодом; к світу випав невеличкий сніжок. Продержало з тиждень морозом – земля заклякла, як кістка. Люди й тому раді: зразу кинулися до хліба. Загупали з досвітку до пізньої ночі ціпи між стогами, загарчали лопати на токах – шпарко народ узявсь до роботи! Через тиждень – замість чорних стогів жовтіли високі ожереди соломи. З хлібом управились, а одвезти у місто на базар або на ярмарок куди – кóлоть же така – ні з двору! Дехто з гарячих поїхав та й закаявся: той – вола розчахнув, а той – разом пару. Хто мав конячку – ще сяк-так, возив потроху. Та чи багато ж тих коней у селі? Мар’янівщани споконвіку хлібороби: віл, а не кінь – сила у польовій роботі. Мар’янівщани кохалися у волах, а не в конях: конем так – поїхати куди, прогулятися, а волом – робити. Шкода скотини, а тут за подушне надавили: овечата, свині, корови – все за безцінь пішло; у волость побрали та там і продали… Народ плакався, бідкався, бо то ж тільки першу половину заплачено; з чого ж взяти на другу? Усі носи повісили. Одна надія зосталася – Миколаївський ярмарок[7] у місті; там як не продати, то хоч пропадай. Люди надіялись та молились, щоб хоч трохи підкинуло снігом, притрусило дорогу: все ж саньми не те, що возом, – і для скотини легше, і набрати більше…

      На Наума[8] потéпліло. Сонце сховалося за зелені хмари; з полудня вітер повіяв; зробилась одлига. Продержало так три дні. Проти Варвари

5

…від другої Пречистої… – ідеться про свято на честь Пресвятої Богородиці Марії, яке за церковним календарем відзначають 21 вересня (тут і далі датування релігійних свят подано за новим стилем). Примітки С. А. Гальченка.

6

…до самого Пилипа… – мається на увазі день святого апостола Пилипа (27 листопада), у який починаються заговини на Різдвяний (Пилипів) піст. Примітки С. А. Гальченка.

7

Миколаївський ярмарок – ярмарок, який розпочинався 19 грудня – на церковне свято «зимового» Миколи. Примітки С. А. Гальченка.

8

На Наума… – тобто на день святого пророка Наума (14 грудня). Примітки С. А. Гальченка.