Горить свiча. Володимир Малик

Менгу не помітив радісного блиску і не передумав.

      – Ойє! От і добре! Зараз тобі принесуть пристойний одяг, що личить послові каана, і ти з сотником Жокте вирушиш до золотоверхої столиці орусутів… Іди!

      2

      З тривожно-гнітючим і одночасно тривожно-радісним почуттям у серці ступав невільник Добриня услід за своїм господарем, десятником Жадігером, що мав приготувати майбутньому посольському товмачеві все необхідне для виконання його важливої місії.

      «Воля! Воля! – бухала в його голову збурена кров. – Неждано! Негадано! Неймовірно! Я можу стати вільним! Вільним! І ніхто вже не періщитиме камчею по спині, не штурлятиме, щоб швидше повертався, не кидатиме, мов собаці, шмат протухлої конини чи баранячий маслак… Невже це буде? Невже це не сон?»

      Але тут же серце стислося від іншої думки: «Зачекай! Чого радієш? Чи ти гаразд уторопав, за віщо хан обіцяє тобі волю? Чи ти подумав, що станеться з Києвом та киянами, якщо допоможеш йому в цьому чорному ділі? Адже за рік мунгальського полону, що виявився незрівнянно тяжчим за половецький, ти надивився на кров, на пожежі, на смертовбивства та погроми, ти знаєш, що чекає тих, хто обороняється, і тих, хто піддається по добрій волі, – для всіх один кінець: смерть, полон, насильство, довічне рабство!»

      Із важких роздумів його вивів різкий окрик Жадігера:

      – Боголе, чекай мене тут! Я хутко вернуся… Ось теплий прогній, – і, зареготавши, монгол показав на паруюче плесо чистої води, – можеш покупатися, якщо не боїшся холоду! А потім одягнешся в нове… От тільки не сказав каан, у який одяг тебе нарядити, – у монгольський, кипчацький чи орусутський?

      – Давай орусутський – у ньому я почуватиму себе зручніше. Та й у моїх земляків до мене буде більше довіри.

      – Мабуть, я так і зроблю, – погодився Жадігер. – Орусутського одягу у нас зараз хоч відбавляй! Ой-бой!

      Десятник був веселий, балакучий і поблажливий до раба, бо завдяки йому став раптом відомий самому каанові, а це означало дуже багато – може, навіть прямий шлях до вищих щаблів у війську… Він підморгнув боголові, на якому раніш і ока не зупиняв, круто повернувся на міцних розкарякуватих ногах і, коливаючись, швидко подався до своєї сотні.

      Добриня якийсь час постояв, заглиблений у розтривожені почуття, потім зиркнув униз, на паруюче плесо, де, мабуть, у глибині били теплі джерела, і йому раптом шугнула в голову хлоп’яча думка: а й справді, чому б не скупатися? Він швидко нарвав у кущах сухого зілля, скрутив з нього чималий віхоть, роздягнувся і, щулячись від морозного вітерцю, стрибнув у воду.

      Крижана вода опекла його, як вогнем, але він пересилив себе і пірнув глибше – з головою.

      Тепер стало тепліше. А коли віхтем та піщаним мулом розтер тіло, що враз запашіло, розчервонілося, відчув навіть приємність від незвичайного купання.

      Він довго хлюпався, бовтався у студеній воді, пірнаючи з головою. Арати, що зібралися на березі, щоб подивитися на дивака-орусута, весело реготали.

      Нарешті прийшов Жадігер з оберемком одягу та взуття.

      – Вилазь, хлопче, та вибирай, що тобі підійде! – гукнув з берега