Не опускаючи очей…. Вадим Крищенко

вік останні лічить роки.

      Свого вертепу гасить білі свічі.

      Він був немилосердним і жорстоким,

      У ньому ми народжувались двічі.

      Знов народились, щоб не помирати,

      Перебороти зло і лихоліття

      І записати воскресіння дату —

      Двадцяте неприкаяне століття.

ВІТЕР ЗІ СХОДУ

      Пам’ять котить, ніби сльози,

      На життя – холодну воду…

      Пригинав нас і морозив

      Вітер кручений зі сходу.

      Вітер лютий і злодужий,

      Ще й забарвлений багрово.

      Він калічив наші душі,

      Він калічив наше слово.

      Нівечив козацьку вроду,

      Брав дітей для яничарства —

      Вітер кручений зі сходу,

      Із покрученого царства.

      Сліз кривавих… Скільки відер

      Зла неволя нам налляла?

      Цей триклятий чорний вітер

      Гірший, ніж орди навала.

      Посаджу я дуб крислатий,

      А солоні сльози витру.

      Ні, не дам більш панувати

      В рідній хаті цьому вітру.

▲▲▲

      – Хто ми в світі без рідного слова? —

      Запитаю, щоб чулось навкруж.

      Ой, болить і пече мене знову

      Глухота перекошених душ.

      – Ну і що? – хтось промовить зухвало. —

      Слово хліба чи сала додасть?.. —

      Дух живий поміняти на сало —

      Чи не гріх це важкий, не напасть?

      Братнє слово мені не байдуже —

      Хай у серці кубелечко в’є.

      Та усе ж мені хочеться дуже,

      Щоб стозвуко звучало й моє.

      Рідне слово… Ні, вітер огуди

      Не затулить нам злякано рот.

      Ми без нього такі собі – люди,

      А із ним – український народ.

ЧУЄШ, БАТЬКУ, ЧУЄШ

      Чуєш, батьку, чуєш,

      Де наш страх ночує,

      Заховавши волю

      У гнилу стодолу?

      Чуєш, батьку, чуєш,

      Як наш дух корчують,

      Як від крику злого

      Тихне наше слово?

      Чуєш, батьку, чуєш,

      Як Дніпро бушує?

      Хвилі – наче в морі,

      Щоб не буть в покорі.

      Чуєш, батьку, чуєш,

      Що нам Бог віщує?..

      Не забудьмо, діти,

      Батька заповіти.

      Тарасе, будь порадником для нас,

      Брехливі речі слухати доволі,

      Бо вже настав той сокровенний час,

      Коли ми маєм вибирати долі.

      Тарасе-батьку, в наших лавах будь,

      Почути хочем мудрої поради…

      З’єднавши слів небачену могуть,

      Ти освіти дорогу нам до правди.

ПРЕДКОВІЧНА ЗЕМЛЯ

      Предковічна земля… Хустка синього неба,

      Та верба, що у полі на вітрі зросла.

      І здається – для мене нічого не треба,

      Лиш краєчок твоєї любові й тепла.

      Я твоєї долівки зелена билина,

      Тут мені розквітать і зажовкнути теж.

      Україно моя – моя матір єдина,

      Ти в очах постаєш у загравах пожеж.

      О, не раз в бій ішла ти за право на щастя

      І