Історія України. Дитяча енциклопедія. Отсутствует

династії Аршакідів Тірідат ІІІ Великий (287–330 рр.) зробив християнство державною релігією в своїй державі. У 313 р. римські августи Флавій Валерій Константин (Константин/Костянтин І Великий, 306–337 рр.) та Ліциній (308–324 рр.) видали в Медіолані (Мілані) едикт про вільне сповідування християнства в Римській імперії. Згодом, під впливом своєї матері Єлени та римського папи Сільвестра, Константин І сам прийняв християнство. У 325 р. на соборі в малоазійському місті Нікея християнські єпископи прийняли Символ (сповідування) віри та затвердили вчення про Святу Трійцю. Природа Христа була визнана Боголюдською. Аріани – послідовники священика Арія (з Олександрії Єгипетської), які ставили на перше місце людську природу Христа, – були засуджені як єретики («відступники»). Константин І підтримав рішення Нікейського собору. Арій був засланий в Іллірію. Та частина Християнської Церкви, яка підтримала рішення Нікейського собору, стала Православною (Ортодоксальною) та Католицькою (Всесвітньою) Церквою. На чолі її стояли п’ять найголовніших єпископів – папа Римський, патріарх Єрусалимський, патріарх Антіохійський (Антіохія-на-Оронті – головне місто Сирії), патріарх-папа Олександрійський (Олександрії Єгипетської), патріарх Константинопольський.

      В 324 р. Константин І переміг свого співправителя-суперника Ліцинія та став єдиним володарем імперії. У 324–330 рр. стародавнє грецьке місто Візантій на Боспорі Фракійському (Босфорі) було перебудовано в нову столицю Римської імперії – Константинополь («Місто Константина», Царгород, нині – Стамбул).

      Наприкінці IV ст. головними ворогами римлян були перси й германці-готи. Спочатку готи (племена остроготів під проводом роду Амалів, везеготів під проводом роду Балтів, гепідів, гаутів-йотів-ютів) жили на півдні Скандинавії (Йоталанд), на острові Готланд в Балтійському морі, та, можливо, на півострові Ютландія. В другій половині ІІ ст. н.е. більшість готських племен на чолі з конунгом (вождем, королем) Філімером оселилася на землях біля гирла (дельти) ріки Вісла на південному узбережжі Балтійського моря. Готи потіснили германські племена ругів (ругіїв), вандалів та бургундів (уругундів). У ІІІ ст. з берегів Вісли готи разом з герулами, ругами просунулися в Скіфію та Дакію. Римляни евакуювали з Дакії свої війська та населення (за часів імператора Авреліана, 270–275 рр.), у 270–271 рр. германці оселилися на берегах Дніпра (Данапра, Борисфену), Дону (Танаїсу), Дунаю (Данубія, Істра), завдали смертельного удару по Боспорському царству та Ольвійському полісу. В гірській частині Таврики, недалеко від Херсонесу Таврійського, готи й герули заснували маленьку державу з центром у фортеці Дорос-Дорі на горі Мангуп, прийняли православне (ортодоксальне, нікейське) християнство. Під назвою Феодоро Кримська Готія проіснувала до 1475 р., коли її завоювали турки-османи. Під тиском готів синдо-меотське населення азійської частини Боспору переселилося до Криму, де змішалося зі своїми далекими родичами скіфами.

      Як писав у VI ст. готський історик Йордан, готи в Скіфії