Гаргантюа та Пантагрюель. Франсуа Рабле

зали і приміщення для шермицерії, і там він схрещував шпаги з майстрами і наочно показував, що фехтувальник і рубака з нього не згірший, а то ще й ліпший, ніж вони.

      Замість гербаризувати, вони відвідували склепи дрогистів, билярів, аптекарів, якнайпильніше розглядали плоди, коріння, листя, живицю, насіння, чуженецькі масті і зараз же метикували, яким способом їх підробити.

      Ходили дивитися на линвоскоків, рухлярів і штукарів, причому хлопець стежив за їхніми жестами, вивертами, цибами і дослухався до їхнього балаклійства, особливо подобалися йому пікардійські шонійці – от уже хто вроджені перебенді, от уже хто мастаки верзти на галай-балай.

      Вернувшись на вечерю, вони їли менше, ніж в інші дні, та ще й м'ясо ніжне і нежирне, аби менше дошкуляло вогке повітря, яким тіло дихає, і щоб без звичної гімнастики не охлянути.

      Так виховувався Ґарґантюа і підтримував цей режим день у день, беручи з постійних управ той пожиток, який може взяти вельми кмітливий як на свої роки хлопчина; і хоча ці вправи попервах і здалися йому важкі, одначе з часом зробилися такі приємні, легкі й утішні, що радше скидалися на королівські розваги, ніж на школярську науку.

      А проте Понократ, аби допомогти учневі скинути надмірну розумову напругу, обирав раз на місяць якусь ясну та погідну днину, і вони зранку вибиралися за місто: у Жантильї, в Булонь, у Монруж, у Пон-Шарантон, у Ванв або ж у Сен-Клу. Там вони пропадали цілий день, на всю губу веселячись: жартували, пустували, чаркували, гуляли, співали, танцювали, вилежувалися на мураві, дерли гнізда, ловили перепелів, жаб і раків.

      І хоча цього дня не читали, але минав він не марно, бо на прегарних луках вони згадували якісь утішні вірші з Верґілієвих Георгік, з Гесіода, з Поліціанського Рустика, латиною писали пікантні епіграми і перекладали французькою рондо та балади.

      Бенкетуючи, вони з розведеного вина виціджували, за настановами Катона в De re rust.[80] і Плінія, через плющеву цівочку воду: мили вино у шаплику з водою, а потім пропускали його через лійку, переганяли воду з посудини в посудину або ж майстрували маленькі автомати, себто саморушні прилади.

      Розділ XXV

      Як між лернейськими пекарями і ґарґантюйцями зайшла велика змага, до кривавих чвар призвівши

      Під ту пору, на винобрання, з початком осени, місцеві пастухи стерегли виноградники і ганяли, щоб не дзюбали ягоду, шпаків.

      А в цей час гостинцем чи то на десяти, чи то на дванадцяти підводах лернейські хлібопеки везли до міста коржі.

      От пастухи, звичайненько так, і попросили їх продати за готівку за ринковою ціною коржів. А щоб ви знали, для тих, кому заколодило, виноград, надто піно, ф'єр, мюскадо, бікан або ж фуарар[81], зі свіженькими коржами – то божественна харч; після цього всі бачать, як вони не раз, не два присідають серед лози, за що їх і прозвали виноградними присідателями.

      На їхнє прохання пекарі не зглянулися, ба більше, почали їх кобенити на всі заставки: сказали, що вони бидло, щербуни, рудиголови,

80

Про сіль(ське) гос(подарство) (латин.).

81

Піно, ф'єр, мюскадо, бікан, фуарар – гатунки винограду.